Від Марка Святе Євангеліє (гл. 3-4)

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16

3 І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку. І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його. Він же говорить чоловікові, котрий мав усох­лу руку: стань посередині. А їм говорить: чи годиться в суботу доб­ро робити, чи зло робити – душу спасти чи загубити? Вони ж мовча­ли. І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простяг­нув, і стала рука його здорова, як друга.

Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іроді­анами проти Нього, як би погубити Його. Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї, з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості. І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багато­люд­ність, аби не тіснилися до Нього. 10 Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його. 11 І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий. 12 Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим.

13 Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. 14 І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, 15 і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів. 16 І поставив Симона, давши йому ім’я Петро, 17 Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Во­анергес, тобто “сини громові”, 18 Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фа­дея, Симона Кананіта 19 та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його.

20 Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти. 21 І, почув­ши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі. 22 А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів. 23 І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану? 24 Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. 25 І як­що дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той. 26 І якщо сатана повстав сам на себе і розді­лився, не може встояти, але прийшов кінець його. 27 Ніхто, вві­йшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо ра­ніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його. 28 Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили; 29 хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду. 30 Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух.

31 Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його. 32 Навколо Ньо­го сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе. 33 І від­повів їм: хто мати Моя і брати Мої? 34 І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; 35 бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя.

4 І знову почав навчати біля моря; і зі­бралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі. І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм: слухайте, ось вийшов сівач сіяти; і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його. Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока. Ко­ли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло. Ще ін­ше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду. А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ. І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає! 10 Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу. 11 І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в прит­чах, 12 так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми ву­хами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи. 13 І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі? 14 Сівач слово сіє. 15 Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх. 16 Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприйма­ють його, 17 але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються. 18 Посіяне між терням озна­чає тих, що слухають слово, 19 але в яких турбо­ти віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває. 20 А посіяне на доб­рій землі озна­чає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ.

21 І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику? 22 Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б. 23 Коли хто має вуха слухати, нехай слухає! 24 І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. 25 Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має.

26 І сказав: Царство Боже подіб­не до того, як коли чоловік кине насіння в землю; 27 і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як – не знає він. 28 Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. 29 Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива.

30 І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його? 31 Воно – мов зер­но гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. 32 А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зіл­ля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні. 33 І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. 34 Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе.

35 І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік. 36 І, від­пустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни. 37 І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою. 38 А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо? 39 І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша. 40 І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри? 41 І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його?

1-2 3-4 5-6 7-8 9-10 11-12 13-14 15-16

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *