Василь Симоненко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Василь Андрійович Симоненко,
що народився восьмого січня 1935-го року, писав:
*****

Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай його земне тяжіння зрадить
І з прокляттям безвість проковтне!

*****

Я не бував за дальніми морями,
Чужих доріг ніколи не топтав —
В своїм краю під буйними вітрами
Щасливим я і вільним виростав.

Мене ліси здоров’ям напували,
Коли бродив у їхній гущині,
Мені поля задумливо шептали
Свої ніким не співані пісні.

Коли не вмів ще й букваря читати,
Ходив, як кажуть, пішки під столом,
Любить людей мене навчила мати
І рідну землю, що б там не було.

Чужих країв ніколи я не бачив,
Принад не знаю їхніх і окрас,
Та вірю серцем щирим і гарячим:
Нема землі такої, як у нас.

Україні
*****

Коли крiзь розпач випнуться надiї
I загудуть на вiтрi степовiм,
Я тодi твоїм iм’ям радiю
I сумую iменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззi дикiм i нiмiм,
Я твоїм iм’ям благословляю,
Проклинаю iменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
I крушить твою вроду вiкову,
Я тодi з твоїм iм’ям вмираю
I в твоєму iменi живу!

Моя мова
*****

Все в тобі з’єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

*****

Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Лебедi материнства
*****

Мрiють крилами з туману лебедi рожевi,
Сиплють ночi у лимани зорi сургучевi.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой бiжи, бiжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебедi, як мрiї,
Опустiться, тихi зорi, синовi пiд вiї.

Темряву тривожили криками пiвнi,
Танцювали лебедi в хатi на стiнi.
Лопотiли крилами i рожевим пiр’ям,
Лоскотали марево золотим сузiр’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспанi тривоги.
У хмiльнi смеркання мавки чорнобровi
Ждатимуть твоєї нiжностi й любовi.

Будуть тебе кликать у сади зеленi
Хлопцiв чорночубих диво-нареченi.
Можеш вибирати друзiв i дружину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Можна вибрать друга i по духу брата,
Та не можна рiдну матiр вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очi материнськi i бiлява хата.

I якщо впадеш ти на чужому полi,
Прийдуть з України верби i тополi,
Стануть над тобою, листям затрiпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

One thought on “Василь Симоненко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *