Бер 31

Галина Гордасевич

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Галина Гордасевич,
що народилася тридцять першого березня 1935-го року, писала:
*****

Пам’ятаймо, хто ми,
Пам’ятаймо, звідки,
І в якій землі наші корені.

Лиш високі сосни
Були дідам свідки,
Як вони схиляли голови зморені.

Пам’ятаймо, як,
Пам’ятаймо, коли
Ми рушали в дорогу далеку.

Кості наших батьків
У землю лягли
Від Сибіру до канадського Квебеку.

Пам’ятаймо, чиї ми,
Пам’ятаймо, скільки нас,
За чим нас в цей світ послали.

Ми досі дзвеніли кайданів кільцями –
Задзвонімо ж дзвонами слави.

*****

Цей скромний пейзаж,
де в небі хмарина купчаста,
і вишня край хати,
і біля дороги трава,-
оце воно й є,
що називається – щастя,
оце воно й є,
чим душа наша досі жива.

Дитина по стежці біжить,
і мале цуценятко за нею,
а поруч дзюркоче струмок
і піщане просвічує дно,-
оце воно й є,
та планета, що зветься Землею,
оце воно й є,
те життя, що лиш раз нам дано.

Куди ж поспішаємо, люди?
Спинім цю гонитву шалену!
Коли життя прогайнуєм –
воно не повернеться знов.
Навіщо ж плюндруємо хату,
траву край дороги зелену,
дитину з малим цуценятком,
і віру, й надію, й любов?

*****

Щасливий той, у кого дні,
Мов осінь, тихі і погідні.
Тоненькі павутинки срібні
Летять і никнуть до стерні,
І храма золотим подібні
Ліси в оранжевім вогні.

Щасливий той, чия любов
У день весняний, повний світла,
Не лише сонячно розквітла,
Але й з роками, що пройшов,
Не потьмяніла, не поблідла,
А квітувала знов і знов.

Щасливий той, чиї труди
лягли в ріллю добірним зерном
І урожаєм не мізерним,
А устократ дали труди.
Земля за труд завжди поверне,
І матимеш з роси й води.

Щасливий той, хто у житті
Стрічав нарівно сонце й грози,
Зазнав на смак і сміх і сльози,
Та вірним був одній меті
І на крутій життя дорозі
Не розгубив літа пусті.
Щасливий той!..

*****

Люблю життя. Яке воно не є.
Люблю життя.
Це так прекрасно – жити,
Надіятись, любити і дружити,
І кожним днем прожитим дорожити,
І слухати, як в грудях серце б’є.

Люблю життя, яке воно не є.
Всіма чуттями я його ловлю:
На зір, на слух, на смак, на нюх, на дотик.
У ньому є легенди й анекдоти.
Поки жива – не перестану доти.
Високе й нице, я його люблю.

Всіма чуттями я життя ловлю.
У ньому місце є великому й малому:
І зорям, і трояндам, і черві.
Послухайте, вони ж усі живі –
У небі, під землею чи в траві
І кожен має свій тягар на плечі.

У ньому місце є великому й малечі.
Цінуймо ж кожен день, мов самоцвіт,
Що нам дарує Бог з своєї волі.
Минає радість, та минають й болі,
І все-таки який прекрасний світ,
Бо зріє плід, хоч облітає цвіт.
Шануймо ж кожен день, мов самоцвіт!

Яничарська балада
*****

Встала курява стовпами,
Багряніли хмари.
Приазовськими степами
Гнались яничари,
І летіла перед ними
Звістка невесела,
Що пускають вони з димом
Українські села,
Що старих людей вбивають,
Тих, хто уже сивий,
Малих діток забирають
В неволю-ясир.
Забігав яничарин
У біленьку хату.
Стала жінка у відчаї –
Нікуди тікати.
Хіба в очі подивиться?
В нього ж очі сині!
Раптом зайкнула вдовиця:
– Сину ти мій! Сину!
Простягає вона руки,
Обійняти хоче,
А він стоїть, клятий турок,
Стоїть та регоче.
Звідки йому пам’ятати
Українську мову,
Як малим украли з хати,
З батьківського дому,
Від матері відірвали,
Від рідної суті
Та молоком напували
Скаженої суки.
Постаралися немало
Вчителі незлецькі,
Щоб не знав він слова “мамо”
Навіть по-турецьки.
То ж була наука люта:
Як зброю тримати.
От і блиснула шаблюка!
От і впала мати…
З того часу промайнули
Не літа – століття.
Дай Бог, щоб вас обминули
Такі лихоліття.
Бога мудрість незвичайна
І велика сила:
Він з матері зробив чайку,
Зробив вовком сина.
І чаєчка все кигиче
На ковилу сиву,
А прислухаєшся кличе:
– Сину ти мій! Сину!
А вже виє, турчин клятий,
Темними лісами,
Ніби вчиться вимовляти:
– Мамо моя! Мамо!

Жіноча доля
*****

Надривається жінка під торбами,
Розривається жінка між чергами.
… А кажуть: слід бути гордими!
… А кажуть: слід бути чемними!

А жінка рахує тисячі.
Як вижити, думає жінка.
Вже на хліб і мільйона не вистачить!
Набухає на скроні жилка.

А діти, хоча й не голодні,
Але кривлять губи над юшкою.
Чоловік знов прийде сьогодні
Не “під мухою”, то “під мушкою”.

Йому що! Він на жінку надіється!
Його клопоти йдуть за водою.
Що ж воно з вами, жінко, діється?
Ви ж колись були молодою.

Ви були казково прегарною,
Обіцяв на руках носити,
А тепер було б справою марною,
Щоб за хлібом пішов, попросити!

На роботі своя морока:
Заглядає у вічі скорочення.
Б’ється жіноча кароока,
Тяжко змучена, заморочена.

Поможи їй з глибин історії
Хоч ти, матінко Берегине,
І тоді в піднебеснім просторі
Україна не вмре, не загине.

І наповнює море краплина,
Сходить сонце в небеснім склепінні.
Постає велика Вкраїна
На великім жіночім терпінні.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень