Січ 07

Нехай буде воля Твоя. Чия?

Ісус Христос - переможецьДля православного християнина запитання, винесене у заголовок, здається риторичним. Адже саме Божу волю він прикликає кожного дня, читаючи вранці, ввечері, а то і протягом дня Господню молитву “Отче наш”. Але деякі, наслідуючи ватажка “темних сил”, прагнуть іти за своїм розумом і чинити лише свою волю. Насправді ж і розум, і воля тут не їхні. Адже, відкинувши волю Божу, вони відразу ж віддають себе у владу іншим божкам, істотам і навіть предметам (згадаймо вислів о. Серафима Роуза “Бога завжди заперечують тільки для того, щоб присвятити себе служінню якому-небудь ідолу”). Не бажаючи визнавати над собою керівництва Господа, люди дозволяють керувати своїм життям різноманітним явищам і прикметам. Наслідуючи “батька брехні” (див. Іоан 8: 44), вони вступають з Богом у конкурентну боротьбу за володіння ситуацією. Творця всього видимого і невидимого намагаються поставити у жорсткі рамки, використовуючи для цього найбезглуздіші способи прогнозування майбутнього за допомогою зірок, гральних карт, поведінки людей і тварин, надаючи цьому нерідко православних ознак. Читати далі

Гру 10

Джеймс Клавелл. Шляхетний дім (завершення)

Джеймс Клавелл. Шляхетний дімЗробивши невеличку перерву на емоційні враження про те, як не слід оформлювати гарні книжки, завершуємо наше знайомство (див. частина 1, частина 2) з останнім романом азійського циклу Джеймса Клавелла (Благородный Дом: роман о Гонконге. – Санкт-Петербург : Амфора, 2006). І можемо трохи познайомитися з самим автором – він з’являється в книжці в особі письменника Пітера Марлоу, який ніби і збирає матеріали для своєї книжки про Гонконг. Також стає зрозумілим, чому цей цикл Клавелла радив прочитати Міура Ясуюкі у своїй книжці «Го і східна бізнес-стратегія»: крім того, що ці книжки дають досить повне уявлення про особливості східного життя і світосприйняття, одна з основних ідей усіх романів циклу – прагнення заволодіти новою територією, а це ж є і головним завданням у го. А ще у мене з’явилася аналогія з «Алхіміком» Коельйо: наступним кроком у розвитку фірми Струанів є повернення у Шотландію, звідки родом засновник родинного бізнесу Дірк Струан.

Взагалі ж, якщо у вас, як ви вважаєте, видався важкий тиждень – раджу перечитати цей роман, аби побачити рівень проблем головного героя (і майстерність, з якою він їх вирішує). Наприкінці хочу зазначити, що усі романи Клевеллівського циклу досить відверті у описі міжстатевих стосунків, тож, незважаючи на всю їх захопливість, не варто рекомендувати їх до прочитання підліткам, аби не стати зайвою спокусою для ще не зміцнілих душ (або хоча б нехай спочатку прочитають якусь із книжок Мантека Чіа, аби зрозуміти ставлення азійських народів до проблем статевих взаємовідносин).

  • Посидіти і подумати — рідкісний, дуже рідкісний привілей в наш час.
  • Китаю потрібні товари і допомогу. Без товарів і допомоги він буде беззахисний перед лицем традиційного і єдиного справжнього ворога — Росії. Читати далі
Кві 15

Віруючі і прихожани

Великодні стравиПоступово стихають Великодні святкування, все рідше чути радісне “Христос воскрес!» – час і мені повертатися у робочий ритм. Сьогодні хочу запропонувати вашій увазі статтю, актуальність якої підтверджується кожного Світлого понеділка. Якщо ви бували у цей день у храмі – могли помітити разючу невідповідність у кількості вірян з попереднім (недільним) днем. Ще вчора люди не лінувалися встати опівночі чи до світання, прийти (іноді досить здалеку) до церкви. Сьогодні ж – у храмі одиниці. Чому так? Мусимо з жалем визнати, що більшість приходила не прославити воскреслого Христа, а посвятити «паску, крашанку й ковбаску». Про це – наша сьогоднішня стаття.

 Віруючі і прихожани.

Останнім часом ЗМІ почали приділяти більше уваги релігійному життю. І це, безумовно, корисна і потрібна тема. Але наскільки життя кожного з українців є насправді релігійним? Релігія буквально означає “відновлення зв’язку”. Для людей, які пережили наступ радянського атеїзму, це мало б бути відновлення зв’язку з Богом. На перший погляд, так і сталося – щороку збільшується кількість людей у храмах, вже традиційними для нашого життя стали хрестини, вінчання та інші обряди. Але дуже часто ця “воцерковленість” лише зовнішня – люди стають прихожанами, не ставши справді віруючими.

Як свідчить статистика, населення більшості країн за цим показником можна поділити на три групи. Близько 80 % становлять люди, які ставляться до віри лише як до традиції предків і найчастіше бувають у храмі лише на великі свята (про таких говорять: як не зайде у церкву, а там усе паску святять). Завітайте до храму на Великдень чи Водохреща, і здається, що Україна – виключно православна країна. Але вже за 2-3 тижні, зайшовши у той самий храм, побачите зовсім іншу картину. Навіть у неділю (яка є щотижневим згадуванням Воскресіння Христового) людей зовсім небагато, не кажучи вже про вечірню суботи. Оці вірні у більшості своїй і є справді віруючими (близько 10 % населення). На жаль, це переважно люди літнього віку, що спромоглися зберегти у своїй душі іскру Божої любові. До третьої групи (інші 10 %) належать атеїсти (невіруючі), які принципово не ходять до храму, а також люди, які за своїми переконаннями не потребують спільної храмової молитви (та й молитви взагалі). Це ті, хто вірить у теорію еволюції радянського зразка (насправді Дарвін був віруючою людиною), Абсолютний Розум, Небесний Інтелект, Долю, деїсти (“Бог створив світ, але більше не втручається, тому молитися марно”), а також представники деяких з сучасних “вір”. Вони досить стійкі у своїх переконаннях, нав’язуючи їх своїм дітям (найчастіше наказово). Останні, відчуваючи природне прагнення до Бога, на жаль, найчастіше йдуть не до храму, а шукають його в різноманітних сектах, медитаціях, мантрах, наркотичних мареннях чи інших небезпечних захопленнях. Читати далі

Лют 18

Церковна свічка – дар Богові чи талісман?

СвічкаНещодавно ми з вами відсвяткували свято Стрітення Господнього. Зазвичай цього дня у церкві дуже багато людей – але не тому, що наш народ повною мірою усвідомлює всю глибину і велич цієї події. Розгадка набагато простіша: цього дня святять воду,  та ще й свічки на додачу. Про свячену воду та пов’язані з нею забобони розповім якось іншим разом, а от безліч усіляких “народних” вірувань щодо звичайної церковної свічка (з деякими з них стикався особисто, та й будь-який священик вам їх десятки розповість) спонукала до написання цієї статті.

Певне, немає звичнішого поєднання в уяві будь-якої людини, ніж церква і свічка. І зайшовши до храму, більшість підходить в першу чергу саме до свічниці. Це цілком виправдано з обрядової точки зору: чи прийшла людина просити Бога, чи дякувати Йому за зіслані милості, вона прагне звертатися не з порожніми руками, а принести хоч невеличкий дар. Саме свічка стає тим еквівалентом жертви, з яким приступали до Бога старозавітні люди. Жертви добровільної й абсолютно необтяжливої. Про жодну компенсацію тут не йдеться – адже дари Божі набагато щедріші, а потреба Його – не так у кількості та розмірі свічок, як у щирому звертанні віруючого.

Та й цей символ молитовного горіння, на жаль, з часом став об’єктом забобонних “вправ”. І не лише за межами церковної огорожі (де свічка є традиційним атрибутом різноманітних ворожок, провидиць та спіритичних сеансів), але й у самому храмі. Аби випадковий перехожий, що за покликом душі зайшов до храму, знав, яка кількість забобонів оточує придбану ним свічечку, він би не наважився навіть підійти до свічниці. А якщо він мав необережність принести свічку з собою – тут вже він повною мірою відчує всю “доброту, теплоту і миролюбність”, якою променяться деякі церковні служниці. Бо ж, виявиться, що така свічка і “неблагодатна”, і “не освячена”, і “чадить”, та й взагалі – не можна, і край. Та і “правил користування” правильною (тобто придбаною у цьому храмі) свічкою скільки – аби він тільки слухав. Ледь не за руку проведуть, і на кожному кроці проінструктують: Читати далі