Січ 21

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 8)

Ганді. Моє життяСьогоднішніми виписками мало завершитися і так задовге (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7) наше знайомство з життєписом Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Адже виписки розтяглися аж на 8 публікацій, і не факт, що я нічого не пропустив (та й не обов’язково те, що зацікавило мене, було цікаво вам – і навпаки). Та концентрація подій в останніх розділах книжки наскільки велика, що маю, аби не суперечити своїм правилам, розділити виписки на дві частини. І власне виписок у цих частинах буде менше, а більше – мого короткого переказу змісту. Отож, минулого разу ми закінчили початком Першої світової війни. Ганді не міг залишатися осторонь і зібрав цілий санітарний загін. Такий благородний вчинок викликав не лише осудження у певної частини індійців (адже Ганді збирався допомагати їх поневолювачам – англійцям), але й став певним випробовуванням для самого Ганді: по-перше, через його відразу до насильства (саме тому він орієнтувався саме на медичну, а не бойову частину), а по-друге – через командира–англійця, який спробував зайнятися «дідовщиною». Та все закінчилося добре (як саме – читайте у книжці). Потім Ганді захворів на плеврит, і використав хворобу для нових експериментів з харчуванням (як ви пам’ятаєте, на той час він уже цілковито відмовився від молочних і м’ясних продуктів, борошняних виробів і бобових). Ганді пробує сироїдіння – але не отримує бажаного результату. Як не дивно, лише повернення на батьківщину зцілило його. Але про це – вже наступного разу:

  • Якщо страх перед в’язницею зникає, репресії тільки збуджують дух народу (пам’ятаєте, одним з інструментів сатьяграхи якраз і була спроба переповнити в’язниці невинними людьми – прим. моя).
  • Порятунок народу залежить від нього самого, від його готовності страждати і жертвувати собою. Читати далі
Січ 19

Про страх, письменників та ісламістів

Афоризм:

Нам нема чого боятися, крім страху. Франклін Рузвельт.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Non scribit, cuius carmina nemo legit [нон скрібіт, куйус карміна немо легіт]: не пише той, чиїх віршів ніхто не читає (якщо тебе не читають – ти пишеш даремно, ніби й не пишеш]. Марціал.

Значення іншомовного слова:

Сарацини (лат. saraceni, грец. σαρακηνοί, від араб. сарк – Схід): у творах античних авторів назва арабського населення Західної і Північної Аравії. За середньовіччя назва «сарацини» поширилась на всіх арабів та на деякі інші народи Близького Сходу, що сповідували іслам.
Читати далі

Січ 14

Про Обрізання і обрізання

Василій Великий

Св. Василій Великий

Сьогоднішній день багатий на свята. Хтось вкотре святкує Новий рік (про хронологічну плутанину я вже писав нещодавно), хтось (особливо з цим ім’ям) «справляє Василя» (мається на увазі св. Василій Великий, пам’ять якого вшановується сьогодні), для когось сьогоднішній день – ще одна нагода відвідати знайомих із засіванням і добрими побажаннями. Але в церковному календарі цей день насамперед називають Обрізанням Господнім. Саме ця подія, що сталася на 8-й день після народження Ісуса Христа, є ключовою в церковному богослужінні. І саме нею іноді докоряють християнам. Насправді ж існує традиційний набір таких «докорів»: чому християни, які визнають Старий завіт,  їдять свинину, яка в ньому заборонена (там ще декілька десятків різноманітних тварин перераховується – див. Левит, 11: 4-30), чому не приносять обов’язкову десятину (хоча, правду кажучи, деякі сучасні секти цього вимагають і непогано на цьому заробляють), і, найголовніше – чому не обрізуються. Останній докір підсилюється ще й тим, що сам Ісус Христос обрізався згідно старозавітнього закону. Тож здається, ніби у наших опонентів є всі підстави звинувачувати нас у недотриманні боговстановлених законів і «псевдохристиянстві». У цій статті я не ставлю собі за мету дати розгорнуту відповідь на ці закиди (та й не маю, чесно кажучи, достатньої освіти), але основну ідею спробую висвітлити. Читати далі

Січ 06

Про Різдво і древніх богів

Рафаель Санті "Рада богів"

“Рада богів” (автор – Рафаель Санті)

Незважаючи на згадувані учора проблеми з літочисленням, більшість православних сьогодні готується святкувати Різдво Христове. Та є й ті, хто вкотре буде намагатися принизити як цю подію, так і християнську віру в цілому, силуючись провести паралелі між християнством та міфологією древніх народів. Найдужче вони «нападають» на Різдво та Великдень (це й не дивно, адже саме події народження Христа та Його воскресіння є ключовими у християнстві). Я спробував зібрати інформацію, як, згідно міфологічних уявлень, народжувалися древні боги Греції та Риму і сьогодні представляю її вашій увазі.

На початку слід відмітити, що як такої, стрункої міфології у древніх римлян не було – вона була переважно місцево-особистою: кожна людина, предмет і явище природи мали свого власного бога. Тому більшість глобальних уявлень римляни перейняли від греків. Але й у самій грецькій міфології чіткості (якої так вимагають від Біблії «об’єктивні дослідники») немає, особливо стосовно древніх богів.

Візьмемо, для прикладу, одну з найвідоміших богинь «першого покоління» Гею (богиню землі). За різними даними, мала п’ятьох чоловіків, більшість з яких були її братами – це заувага тим, хто саркастично вишукує у Біблії натяків на шлюби між близькими родичами (наприклад, дітьми Адама і Єви). Не виключено також, що деяких своїх дітей вона народила від власних синів (зокрема, Уран одночасно є її братом, чоловіком і сином, а Тартар – сином і чоловіком). Від Урана Гея народила шість синів-титанів та шість дочок-титанід (запам’ятайте ім’я однієї з них – Реї), які також пошлюбилися між собою і дали життя наступному поколінню богів (наприклад, Прометею, Атланту тощо). Від нього ж Гея народила трьох циклопів та трьох сторуких велетнів (не дивно, що Уран ненавидів усіх своїх дітей). Від Понта (який також, за деякими джерелами, був одночасно і сином, і чоловіком Геї) вона народила моського бога Нерея (у якого, в свою чергу, було 3000 дочок і 3000 синів). Читати далі

Січ 05

Про літочислення

Автор фотографії: http://visittallinn.ee/eng

Наближається Різдво Христове, і ми маємо нагоду поговорити про літочислення. Адже, навіть якщо ви належите до інших релігій (чи й взагалі вважаєте себе атеїстом, як би безглуздо це не звучало), у повсякденному житті ви послуговуєтеся саме християнським літочисленням. 2015 рік – це саме рік від народження Ісуса Христа. Звичайно, зараз існує досить багато доказів, що насправді Ісус народився на кілька років раніше чи пізніше загальноприйнятого часу, однак не думаю, що хтось наважиться у світовому масштабі це змінювати (щоб наступний рік, наприклад, знову був 2013). Тому приймемо це літочислення і познайомимося з кількома латинськими висловами, що стосуються відліку великих проміжків часу:

Anno Domini [анно доміні] – рік Господній. Це і є власне застаріла назва літочислення, яке ми називаємо «нашою» чи «новою» ерою. Ми скорочуємо це до «н.е.», а наведений вислів прийнято позначати абревіатурою «AD» (до речі, на старих будівлях іноді можна побачити подібний напис, що вказує на час завершення будівництва).

Anno mundi [анно мунді] – від створення світу. Подібним літочисленням користувалися в багатьох країнах до введення звичної нам системи. До речі, воно, паралельно з григоріанським (від Різдва Христового), вважається офіційним у Ізраїлі, де відлік ведеться з 3761 року до н.е. (тобто зараз, згідно цього літочислення, приблизно 5776 рік від створення світу). У колишній Російській імперії це літочислення було введено після прийняття християнства, однак візантійське літочислення дещо відрізнялося від іудейського (за тією системою, наприклад, ми б зараз жили у 7523 році). З 1 січня 1700 року вся імперія наказово перейшла на літочислення від Різдва Христового, а з 1918 – на звичний нам григоріанський календар.

Знаково, що у країнах, де не відбулося атеїстичної підміни Різдва Христового на «н.е.», так і кажуть: ante Christum natum [анте хрістум натум] – до Різдва Христового і post Christum natum [пост хрістум натум] – після Різдва Христового.

Гру 30

Випробування Новим роком

"Спокуси

Фото з сайту: Православие.Ru

Жоден календарний період року не насичений так святами, як кінець грудня і початок січня. І хоча православний календар кожен день присвячує спогаду про того чи іншого святого або подію, саме у цей час спостерігаємо неймовірну мішанину громадянських і церковних свят. Від Миколая (19 грудня) до Богоявлення (19 січня) країна перебуває у стані постійного святкування. Навіть з психологічної точки зору це більше стрес, ніж відпочинок. А для православної душі це ще й додаткове випробовування. Адже календарні реформи призвели до того, що Новий рік, який святкується за новим стилем, припадає на останній тиждень Різдвяного посту. Віруюча людина опиняється перед непростим вибором: як поєднати це святкування, що зазвичай набуває бучних напів’язичницьких форм, з мирним і покаянним духом посту? Як повести себе зі знайомими, що запрошують разом зустріти Новий рік за святковим столом? І найголовніше: як пояснити дітям, що справжнє Свято буде за тиждень?

На жаль, Святі отці Церкви не залишили нам готових відповідей. Навіть у відомому “Слові на Новий рік” Іоанна Золотоустого обговорюються зовсім інші питання. І це зрозуміло, адже у їхні часи цієї календарної проблеми просто не було. Навіть реформа літочислення Петра І, проведена 1700 року, не викликала жодних подібних конфліктів: Новий рік святкували, якщо перевести на новий стиль, 14 січня (наш т. зв. “старий Новий рік”), тобто від свята Обрізання Господнього до Богоявлення, а цей тиждень і Православною церквою вважається святковим. Лише з проведенням радянської календарної реформи 1918 року виникли згадувані розбіжності.

Як же гідно перенести православному християнинові це “випробовування” Новим роком. Ізолюватися всією сім’єю від суспільства, роблячи вигляд, що жодного свята немає? Ходити з покаянними закликами поміж захмелілих Дідів Морозів, нагадуючи, що саме 1 січня Православна церква згадує пам’ять Св. Воніфатія, помічника у боротьбі з пияцтвом? Чи, може, забути на один день про свою віру і віддатися стихії загального святкування? Сподіваюся, жоден з цих варіантів для вас неприйнятний. Спробуємо сформулювати кілька рекомендацій, що дадуть змогу найбезболісніше для православної душі вийти з цієї ситуації. Читати далі

Гру 28

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 3)

Ганді. Моє життяНедільна днина, і ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати захопливий життєпис визначного громадського діяча світового рівня – Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Як ви пам’ятаєте, учора ми залишили його на кораблі, що наближався до берегів Англії (на човні молодого Ганді, до речі, знову намагалися спокусити м’ясом). У наступній частині книжки йдеться про його навчання і початок адвокатської кар’єри, про розчарування у цій професії та постійні релігійні пошуки. Ганді повертається в Індію, намагається розпочати адвокатську практику, підзаробляє репетиторством з англійської мови. Та робота все більше починає конфліктувати з його принципами – наприклад, Ганді так і не примусив себе давати хабарі. Тому він погоджується на пропозицію попрацювати адвокатом в Південній Африці. Саме з цього моменту книжка частково розповідає про вже відомі нам події (див. «Сатьяграха у Південній Африці»). Сам Ганді постійно наголошує, що всі тонкощі виникнення і розвитку сатьяграхи можна прочитати саме там, а в автобіографії описує лише те, що стосується власне його. Наприклад, як його виганяли з першого класу на пароплаві й потязі, як змушували їхати не в диліжансі, а поруч з кучером тощо. І не лише його – це стосувалося всіх індійців. Що, в результаті, і призвело до соціального вибуху, про який ми вже знаємо. Отож, сьогоднішні виписки:

  • Молитва не потребує слів.
  • Молитва – вірний засіб очищення серця від пристрастей. Але вона повинна поєднуватися з повним смиренням.
  • Колінопреклоніння і молитви не забобони: побожні душі, не можуть поклонятися простому мармуру. В них горить справжня любов, і вони поклоняються не каменю, а божеству, символом якого є камінь.
  • Нас, тобто тих, хто ще «не цивілізований», вельми дивує, коли вартість напоїв перевищує вартість їжі. Читати далі