Тра 06

Як поводитися у православному храмі (пам’ятка)

Вже кілька разів піднімав тему поводження у православному храмі (наприклад, тут і тут), тож вирішив трохи узагальнити інформацію. Точніше – скласти невеличку пам’ятку. Не впевнений, що сьогодні багато людей знайде час і можливість піти у храм (а слід було б – перемога нам зараз ой як потрібна), але наближаються «зелені свята», коли вервечки людей потягнуться у церкву: хто до Бога, а хто й просто по свячене зілля. Саме для початківців і спробував зібрати найнеобхіднішу інформацію про правила поведінки у храмі – від моменту входу в церкву до нюансів подавання записок та поставлення свічок. Пам’ятку викладаю у трьох форматах – спочатку рокартному (а як же без неї, але вийшла завеликою, тому клацніть на зображенні, аби переглянути його в збільшеному вигляді), потім – у текстовому, а наприкінці – у форматі *.pdf (зроблена у вигляді брошурки, аби ви могли собі роздрукувати з двох сторін аркуша формату А4). Нагадую, що це лише довідкова інформація, зібрана нефахівцем з різних джерел, тому обов’язково порадьтеся зі своїм священиком, якщо захочете масово її розповсюджувати. Отож:

Як поводитися у православному храмі

Читати далі

Тра 05

Про конкуренцію, меценатство та божество

Афоризм:

Конкуренція забезпечує найкращі якості продуктів і розвиває найгірші якості людей. Давид Сарнов.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Sint Maecenates, non derunt Marones [сінт меценатес, нон дерунт маронес]: були б Меценати, а Маронів не бракуватиме. Меценат – впливова особа, друг імператора Августа, покровитель митців. Його ім’я стало узагальненим. Марон – прізвище поета Вергілія. Тобто фраза говорить: були б меценати, а митців завжди достатньо.

Значення іншомовного слова:

Протей (грец. Πρωτεύς): у давньогрецькій міфології – морське божество-віщун, яке мало здатність змінювати свій вигляд.

Кві 24

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (завершення)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіПочинаючи знайомити вас (див. частина 1, частина 2, частина 3) з душевними історіями від Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.), я зазначав, що маю кілька зауважень до деяких з оповідань (точніше, до їх авторської інтерпретації). Звичайно, критикувати легше, ніж написати самому, але давайте я викладу свої міркування, а ви вже самі приймайте рішення про їх обґрунтованість.

Зокрема, кілька розповідей я знав ще з дитинства і трохи в іншому вигляді, ніж подає їх автора. Наприклад, оповідання «Вищі інтереси», якщо я не помиляюся, має свої аналоги ще в древній історії; розповідь «Бачити Бога» – пряме запозичення відомої історії з учнем Сократа, який хотів навчитися його мудрості (деякі джерела навіть кажуть, що цим учнем був Платон). А історію «Чарівний перстень» я знаю навіть у кращій інтерпретації, ніж подає її автор – у моєму варіанті на персні було два написи: коли король надміру радів – він читав напис «Все проходить…», коли сумував – «…і це пройде» (до речі, у знаній мною версії говориться не про якогось абстрактного короля, а про Соломона, якого автор згадує лише наприкінці розповіді). Історія «Таємниця раю» чомусь складається з двох частин, першу з яких я, здається, зустрічав у «Хагакуре» чи якійсь з дзен-будійських книжок, а другу знаю ще з дитинства (щоправда, вона не мала японського антуражу і замість паличок в ній фігурували звичайні ложки). Читати далі

Кві 22

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 3)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіСьогодні ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати короткі, але душевні історії від Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.). Зазвичай намагаюся обмежити свої виписки одним-двома реченнями, однак у цій книжці є кілька оповідань, які закінчуються своєрідними заповідями (щось на зразок  «Десяти ритуалів осяйного життя» Робіна Шарми), і поділити їх на частини практично неможливо. Тому наприкінці публікації наведу їх повністю. Отож, розпочнемо:

  • Бог – це батько, що любить так, як мама.
  • Результат мовчання: людина знаходить себе саму (на цій необхідності віднаходити час для мовчання наголошується зараз практично в усіх книжках з самоорганізації, хоча священики знали про це ще задовго до Трейсі та Кові – прим. моя).
  • Сьогодні знайди собі спокійний куточок і дозволь, аби тебе заколисала тиша (про щоденне «огортання ковдрою тиші» згадує і Шарма – прим. моя).
  • Пустеля плаче. Плаче, тому що хотіла би бути садом, парком…
  • Щодня ти мав би благати віри, щоб прагнути неможливого.
  • Якщо на небі твого життя є зірка, не трать часу, обпалюючи свої крила до якоїсь тьмяної лампи.
  • Ти перший маєш почати коло радости (в інтернеті зараз можна надибати багато відео з такими «колами радості», коли приємність, зроблена якійсь людині, через деякий час повертається назад – прим. моя).
  • У Талмуді, книзі, в якій зібрана мудрість єврейських учителів, є такі слова: «У світі, що має настати, кожний із нас буде змушений відповісти за всі ті гарні речі, які Бог створив для нас і які ми не хотіли бачити».
  • Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Читати далі
Кві 20

Підсумки посту

Іван Крамской "Христос у пустелі"

“Христос у пустелі” (автор – Іван Крамськой)

У багатьох блогерів є звичка писати такі собі підсумкові публікації. Зазвичай вони припадають на новорічний період і містять звіти за минулий рік та плани на майбутнє. Для мене Новий рік жодного межового змісту не має (про своє ставлення до цього свята я вже якось писав), тому для своєрідного підсумку обрав вагоміший «злам» у щоденному плині життя – Великий піст.

Спочатку про результати, які виміряти найлегше: схуд на 7 кг (за цей тиждень вже «повернув» майже 4 кг) і позбувся 5 см у талії (повернувся до розміру 10-річної давнини). Цьому, звичайно, є кілька причин:

– обмеження у харчуванні (намагався дотримуватися приписів Церкви, особливо щодо «суворості» першого й останнього тижнів посту, тому саме на ці періоди припало по 3 кг втрати ваги);

– фізичні навантаження (хоча звичні тренування зі штангою полишив, однак майже щоденно вранці робив «мости», статичні підтягування і «вершника»).

Якщо говорити про менш матеріальні речі, то відчув, що в період посту став спокійнішим, врівноваженішим, дещо поблажливішим до оточення. Цьому сприяли, думаю, і певні гастрономічні обмеження (недаремно піст тілесний вважається невід’ємною складовою посту духовного), і щоденні молитви (про які вже писав нещодавно). Читати далі

Кві 17

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 2)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіСвітлий тиждень добігає кінця, що змушує мене повертатися до своїх «заборгованостей». Зокрема, напередодні Великодня ми почали читати виписки з «Історій» Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.). Сьогодні пропоную другу частину цитат. У попередній публікації натякав на дещо критичне ставлення до способу Ферреро підбирати матеріали для своїх книжок, однак пропоную відстрочити критиканство хоча б до кінця великодніх свят. Сьогодні – просто насолоджуйтеся виписками (якщо минула публікація ще не спонукала вас прочитати книжку цілком):

  • Не задивляйся на свою тінь на світанку – подивися на неї у полудень (більшість історій Ферреро мають подвійне «дно». Зокрема, й ця фраза може бути тлумачена не просто як фізичне явище (уранці наші тіні довгі, а опівдні – коротенькі), але й як певний життєвий урок: не оцінюй дитину – у неї ще багато попереду, оцінюй зрілу людину – вона вже мала досить часу, аби зробити щось вартісне – прим. моя).
  • Якщо на світі є хоч трохи надії, то тільки тому, що в ньому ще звучить Боже ім’я. Це єдине ім’я, що взяло на себе тягар людськости і здатне надати всьому сенс.
  • Бог не має інших рук для праці, крім твоїх.
  • Тільки Бог знає вагу молитви.
  • Тільки Бог робить неможливе; ти ж – зроби, що можливе. Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.
  • Від страху виказати, хто ми є насправді, ми незрідка зводимо нанівець найважливіші зустрічі нашого життя. А деякі трапляються тільки раз у житті!
  • Твоя найкраща проповідь – ти сам, твоє життя. Читати далі
Кві 15

Віруючі і прихожани

Великодні стравиПоступово стихають Великодні святкування, все рідше чути радісне “Христос воскрес!» – час і мені повертатися у робочий ритм. Сьогодні хочу запропонувати вашій увазі статтю, актуальність якої підтверджується кожного Світлого понеділка. Якщо ви бували у цей день у храмі – могли помітити разючу невідповідність у кількості вірян з попереднім (недільним) днем. Ще вчора люди не лінувалися встати опівночі чи до світання, прийти (іноді досить здалеку) до церкви. Сьогодні ж – у храмі одиниці. Чому так? Мусимо з жалем визнати, що більшість приходила не прославити воскреслого Христа, а посвятити «паску, крашанку й ковбаску». Про це – наша сьогоднішня стаття.

 Віруючі і прихожани.

Останнім часом ЗМІ почали приділяти більше уваги релігійному життю. І це, безумовно, корисна і потрібна тема. Але наскільки життя кожного з українців є насправді релігійним? Релігія буквально означає “відновлення зв’язку”. Для людей, які пережили наступ радянського атеїзму, це мало б бути відновлення зв’язку з Богом. На перший погляд, так і сталося – щороку збільшується кількість людей у храмах, вже традиційними для нашого життя стали хрестини, вінчання та інші обряди. Але дуже часто ця “воцерковленість” лише зовнішня – люди стають прихожанами, не ставши справді віруючими.

Як свідчить статистика, населення більшості країн за цим показником можна поділити на три групи. Близько 80 % становлять люди, які ставляться до віри лише як до традиції предків і найчастіше бувають у храмі лише на великі свята (про таких говорять: як не зайде у церкву, а там усе паску святять). Завітайте до храму на Великдень чи Водохреща, і здається, що Україна – виключно православна країна. Але вже за 2-3 тижні, зайшовши у той самий храм, побачите зовсім іншу картину. Навіть у неділю (яка є щотижневим згадуванням Воскресіння Христового) людей зовсім небагато, не кажучи вже про вечірню суботи. Оці вірні у більшості своїй і є справді віруючими (близько 10 % населення). На жаль, це переважно люди літнього віку, що спромоглися зберегти у своїй душі іскру Божої любові. До третьої групи (інші 10 %) належать атеїсти (невіруючі), які принципово не ходять до храму, а також люди, які за своїми переконаннями не потребують спільної храмової молитви (та й молитви взагалі). Це ті, хто вірить у теорію еволюції радянського зразка (насправді Дарвін був віруючою людиною), Абсолютний Розум, Небесний Інтелект, Долю, деїсти (“Бог створив світ, але більше не втручається, тому молитися марно”), а також представники деяких з сучасних “вір”. Вони досить стійкі у своїх переконаннях, нав’язуючи їх своїм дітям (найчастіше наказово). Останні, відчуваючи природне прагнення до Бога, на жаль, найчастіше йдуть не до храму, а шукають його в різноманітних сектах, медитаціях, мантрах, наркотичних мареннях чи інших небезпечних захопленнях. Читати далі