Сер 19

Про ловців благодаті

Купол храмуДоки я готую чергову порцію виписок з «Тускуланських бесід» Ціцерона (знаю, що трохи затягнув з їх публікацією, але на те маю досить поважні причини), пропоную згадати ще одну нашу традицію: на великі православні свята говорити про різні аспекти православного життя у сучасному світі. Сьогоднішня тема «ловців благодаті» невипадкова, адже тривають спасівські свята, коли в церквах людно, як на Великдень. На жаль, як і на Великдень, значна частина їх приходить не до Бога, а «покропити/посвятити». Про таке споживацьке ставлення до Божих дарів і поговоримо сьогодні.

Дослідники стверджують, що на планеті немає жодного народу без релігії. І, напевне, кожен віруючий сподівається (хоч і глибоко в душі) отримати від Бога (чи богів) певний дар. Зміст його різниться залежно від світогляду та рівня розвитку того чи іншого суспільства: від вдалого полювання чи перемоги у битві до вічного життя чи навпаки – звільнення від безупинної життєвої круговерті. Спільним для всіх цих вірувань, починаючи від язичництва, є привнесений з людських стосунків ключовий принцип: щоб щось отримати, необхідно щось віддати. Читати далі

Тра 31

Про троїчність Бога

3-аРобота над запланованим перенесенням «Українського поетичного патріотично-виховного календаря» на цей блог трохи затягнулася (кінець року на роботі, городні клопоти тощо), однак оминути увагою сьогоднішнє свято не міг. У минулорічній публікації до цього свята, як ви пам’ятаєте, ми досить докладно розглянути згадки про Пресвяту Трійцю в Старому та Новому Завітах, сьогодні ж коли усі православні вшановують Пресвяту Трійцю, хотілося б поговорити про те, як пояснити таїну троїчності Божества невіруючим людям. Отож, ви хочете пояснити непояснюване – як це так: Бог один, але в трьох особах. Не три Бога, а один Бог, але має три окремих іпостасі (як це називають у церковних колах).

Відразу зазначу, що проблемою зрозумілого пояснення цього переймалися ще древні, яким треба було нести світло Христової істини у язичницькі народи. З того часу найпоширенішим є такі аналогії:

  1. Сонце (як об’єкт) – світло (яке від сонця виходить) – тепло (теж виходить від сонця і супроводжує світло). Ми розрізняємо ці три об’єкти, вони сприймаються різними органами чуття, однак вони (з певним допущенням) є єдиними: якби не було Сонця – не було б і сонячного світла та тепла. І відчувати сонячне тепло, заперечуючи існування Сонця – теж безглуздо. Ця аналогія була найзручнішою для язичницьких народів, більшість з яких уже сприймали Сонце як божество.
  2. Свічка (як об’єкт) – світло – тепло. Аналогія подібна до попередньо, однак уявити і «відчути» її набагато легше: більшість народів користувалися свічками з побутовою чи обрядовою метою. Читати далі
Тра 06

Як поводитися у православному храмі (пам’ятка)

Вже кілька разів піднімав тему поводження у православному храмі (наприклад, тут і тут), тож вирішив трохи узагальнити інформацію. Точніше – скласти невеличку пам’ятку. Не впевнений, що сьогодні багато людей знайде час і можливість піти у храм (а слід було б – перемога нам зараз ой як потрібна), але наближаються «зелені свята», коли вервечки людей потягнуться у церкву: хто до Бога, а хто й просто по свячене зілля. Саме для початківців і спробував зібрати найнеобхіднішу інформацію про правила поведінки у храмі – від моменту входу в церкву до нюансів подавання записок та поставлення свічок. Пам’ятку викладаю у трьох форматах – спочатку рокартному (а як же без неї, але вийшла завеликою, тому клацніть на зображенні, аби переглянути його в збільшеному вигляді), потім – у текстовому, а наприкінці – у форматі *.pdf (зроблена у вигляді брошурки, аби ви могли собі роздрукувати з двох сторін аркуша формату А4). Нагадую, що це лише довідкова інформація, зібрана нефахівцем з різних джерел, тому обов’язково порадьтеся зі своїм священиком, якщо захочете масово її розповсюджувати. Отож:

Як поводитися у православному храмі

Читати далі

Кві 20

Підсумки посту

Іван Крамской "Христос у пустелі"

“Христос у пустелі” (автор – Іван Крамськой)

У багатьох блогерів є звичка писати такі собі підсумкові публікації. Зазвичай вони припадають на новорічний період і містять звіти за минулий рік та плани на майбутнє. Для мене Новий рік жодного межового змісту не має (про своє ставлення до цього свята я вже якось писав), тому для своєрідного підсумку обрав вагоміший «злам» у щоденному плині життя – Великий піст.

Спочатку про результати, які виміряти найлегше: схуд на 7 кг (за цей тиждень вже «повернув» майже 4 кг) і позбувся 5 см у талії (повернувся до розміру 10-річної давнини). Цьому, звичайно, є кілька причин:

– обмеження у харчуванні (намагався дотримуватися приписів Церкви, особливо щодо «суворості» першого й останнього тижнів посту, тому саме на ці періоди припало по 3 кг втрати ваги);

– фізичні навантаження (хоча звичні тренування зі штангою полишив, однак майже щоденно вранці робив «мости», статичні підтягування і «вершника»).

Якщо говорити про менш матеріальні речі, то відчув, що в період посту став спокійнішим, врівноваженішим, дещо поблажливішим до оточення. Цьому сприяли, думаю, і певні гастрономічні обмеження (недаремно піст тілесний вважається невід’ємною складовою посту духовного), і щоденні молитви (про які вже писав нещодавно). Читати далі

Кві 15

Віруючі і прихожани

Великодні стравиПоступово стихають Великодні святкування, все рідше чути радісне “Христос воскрес!» – час і мені повертатися у робочий ритм. Сьогодні хочу запропонувати вашій увазі статтю, актуальність якої підтверджується кожного Світлого понеділка. Якщо ви бували у цей день у храмі – могли помітити разючу невідповідність у кількості вірян з попереднім (недільним) днем. Ще вчора люди не лінувалися встати опівночі чи до світання, прийти (іноді досить здалеку) до церкви. Сьогодні ж – у храмі одиниці. Чому так? Мусимо з жалем визнати, що більшість приходила не прославити воскреслого Христа, а посвятити «паску, крашанку й ковбаску». Про це – наша сьогоднішня стаття.

 Віруючі і прихожани.

Останнім часом ЗМІ почали приділяти більше уваги релігійному життю. І це, безумовно, корисна і потрібна тема. Але наскільки життя кожного з українців є насправді релігійним? Релігія буквально означає “відновлення зв’язку”. Для людей, які пережили наступ радянського атеїзму, це мало б бути відновлення зв’язку з Богом. На перший погляд, так і сталося – щороку збільшується кількість людей у храмах, вже традиційними для нашого життя стали хрестини, вінчання та інші обряди. Але дуже часто ця “воцерковленість” лише зовнішня – люди стають прихожанами, не ставши справді віруючими.

Як свідчить статистика, населення більшості країн за цим показником можна поділити на три групи. Близько 80 % становлять люди, які ставляться до віри лише як до традиції предків і найчастіше бувають у храмі лише на великі свята (про таких говорять: як не зайде у церкву, а там усе паску святять). Завітайте до храму на Великдень чи Водохреща, і здається, що Україна – виключно православна країна. Але вже за 2-3 тижні, зайшовши у той самий храм, побачите зовсім іншу картину. Навіть у неділю (яка є щотижневим згадуванням Воскресіння Христового) людей зовсім небагато, не кажучи вже про вечірню суботи. Оці вірні у більшості своїй і є справді віруючими (близько 10 % населення). На жаль, це переважно люди літнього віку, що спромоглися зберегти у своїй душі іскру Божої любові. До третьої групи (інші 10 %) належать атеїсти (невіруючі), які принципово не ходять до храму, а також люди, які за своїми переконаннями не потребують спільної храмової молитви (та й молитви взагалі). Це ті, хто вірить у теорію еволюції радянського зразка (насправді Дарвін був віруючою людиною), Абсолютний Розум, Небесний Інтелект, Долю, деїсти (“Бог створив світ, але більше не втручається, тому молитися марно”), а також представники деяких з сучасних “вір”. Вони досить стійкі у своїх переконаннях, нав’язуючи їх своїм дітям (найчастіше наказово). Останні, відчуваючи природне прагнення до Бога, на жаль, найчастіше йдуть не до храму, а шукають його в різноманітних сектах, медитаціях, мантрах, наркотичних мареннях чи інших небезпечних захопленнях. Читати далі

Кві 11

Філологія посту

Походження слова "піст"Останній тиждень Великого посту наближається до завершення, а я ще не виконав одну обіцянку – розглянути походження самого слова «піст». Відразу зазначу, що на сьогодні існує дві абсолютно несхожі версії. Одну з них можна зустріти у академічних словниках (наприклад, у відомому 7-томному етимологічному словнику української мови), про іншу нещодавно почув по радіо (що й наштовхнуло мене на ідею написання цієї статті). Наведу обидві, а ви вже обирайте, яка вам ближча чи здається достовірнішою.

Першою розглянемо класичну версію (подаю максимально близько до тексту «Етимологічного словника української мови»: В 7 т. / Редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. – (Т. 4: Н–П). – К.: Наук. думка, 1982–2006.): піст – «невживання скоромної їжі»: російське, білоруське, болгарське, македонське пост, давньоруське постъ, польське post, чешське půst, словацьке pôst, верхньолужицьке póst, нижньолужицьке spot (<*póst), сербохорватське пôст, словенське pòst, старослов’янське постъ; – пізне праслов’янське postъ «піст»; – запозичення з давньоверхньонімецької мови; давньоверхньонімецьке fasto «піст», fasta «піст» разом зі спорідненими дієслівними формами давньоверхньонімецької fastēn, готської ga(fastan), давньоанглійської fæstan, давньоісландської fasta з первісним значенням «триматися міцно, держатися стійко», переносним «утримуватися від їжі», а також з давньоверхньонімецьким і давньонижньонімецьким festi «міцний, твердий; стійкий, сталий»; відповідають давньоіндійському pastyàm «стале місце; дім, двір; місце, де живуть»; необґрунтоване припущення про давню спорідненість праслов’янського постъ і давньоверхньонімецького fasto.

Як бачимо, це слово має близькі за звучанням відповідники у багатьох мовах, що говорить про велику можливість єдиного попередника. Однак лінгвісти до сьогодні не можуть з’ясувати: ми запозичили у німців (їхнє «ф» перетворилося у наше «п» за аналогією з «Филип»/«Пилип»), чи давні німці перейняли це слово у наших далеких пращурів. Читати далі

Кві 08

Про обороноздатність душі

ГолгофаЩе раз вітаю вас з учорашнім святом Благовіщення. Сподіваюся, кожен з вас минулого дня отримав гарну звістку. Навіть не «сподіваюся», а впевнений. Проаналізуйте учорашній день – і ви обов’язково знайдете у ньому якусь гарну новину чи подію (не шукайте лише глобальних подій, що мали б кардинально змінити усе ваше життя, пригляньтеся до невеличких, але важливих для вас звісток). У мене ж для вас звістка не дуже втішна. З досвіду минулих років знаю (а нещодавно ще й у газеті вичитав), що у ці, останні перед Великоднем, дні лукавий особливо намагається занапастити людину. Аби таким чином ніби ще раз підкреслити, що Христова жертва була марною і ми (тобто люди) цього ніскільки не варті. Тож не варто розслаблюватися в очікуванні близького Свята. Навпаки, потрібна особлива уважність і самоконтроль. У цьому, звичайно ж, допоможуть піст (побожні люди намагаються сьогодні та у п’ятницю взагалі не вживати їжі) та молитви. Сьогодні хочу поділитися з вами двома молитвами, які вже не раз допомагали мені налаштовуватися на відповідний лад і зберігати християнську свідомість у щоденній круговерті. Одна з них – відома молитва Єфрема Сиріна, яка щоденно читається у дні Великого посту. Я трохи удосконалив її переклад, аби надати певної ритмічності, зручної для запам’ятовування. З цією ж метою розіб’ю її на окремі рядки:

«Господь і Владико життя мого,
Духа ліні і зневіри,
Владолюбства і пустомовства –
Не дай мені.
Духа ж доброчесності, смирення,
Терпіння й любові –
Даруй мені, рабу Твоєму.
Так, Царю Боже,
Даруй мені бачити провини мої,
І не осуджувати брата мого,
Бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь.»
Читати далі