Кві 17

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 2)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіСвітлий тиждень добігає кінця, що змушує мене повертатися до своїх «заборгованостей». Зокрема, напередодні Великодня ми почали читати виписки з «Історій» Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.). Сьогодні пропоную другу частину цитат. У попередній публікації натякав на дещо критичне ставлення до способу Ферреро підбирати матеріали для своїх книжок, однак пропоную відстрочити критиканство хоча б до кінця великодніх свят. Сьогодні – просто насолоджуйтеся виписками (якщо минула публікація ще не спонукала вас прочитати книжку цілком):

  • Не задивляйся на свою тінь на світанку – подивися на неї у полудень (більшість історій Ферреро мають подвійне «дно». Зокрема, й ця фраза може бути тлумачена не просто як фізичне явище (уранці наші тіні довгі, а опівдні – коротенькі), але й як певний життєвий урок: не оцінюй дитину – у неї ще багато попереду, оцінюй зрілу людину – вона вже мала досить часу, аби зробити щось вартісне – прим. моя).
  • Якщо на світі є хоч трохи надії, то тільки тому, що в ньому ще звучить Боже ім’я. Це єдине ім’я, що взяло на себе тягар людськости і здатне надати всьому сенс.
  • Бог не має інших рук для праці, крім твоїх.
  • Тільки Бог знає вагу молитви.
  • Тільки Бог робить неможливе; ти ж – зроби, що можливе. Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.
  • Від страху виказати, хто ми є насправді, ми незрідка зводимо нанівець найважливіші зустрічі нашого життя. А деякі трапляються тільки раз у житті!
  • Твоя найкраща проповідь – ти сам, твоє життя. Читати далі
Кві 15

Віруючі і прихожани

Великодні стравиПоступово стихають Великодні святкування, все рідше чути радісне “Христос воскрес!» – час і мені повертатися у робочий ритм. Сьогодні хочу запропонувати вашій увазі статтю, актуальність якої підтверджується кожного Світлого понеділка. Якщо ви бували у цей день у храмі – могли помітити разючу невідповідність у кількості вірян з попереднім (недільним) днем. Ще вчора люди не лінувалися встати опівночі чи до світання, прийти (іноді досить здалеку) до церкви. Сьогодні ж – у храмі одиниці. Чому так? Мусимо з жалем визнати, що більшість приходила не прославити воскреслого Христа, а посвятити «паску, крашанку й ковбаску». Про це – наша сьогоднішня стаття.

 Віруючі і прихожани.

Останнім часом ЗМІ почали приділяти більше уваги релігійному життю. І це, безумовно, корисна і потрібна тема. Але наскільки життя кожного з українців є насправді релігійним? Релігія буквально означає “відновлення зв’язку”. Для людей, які пережили наступ радянського атеїзму, це мало б бути відновлення зв’язку з Богом. На перший погляд, так і сталося – щороку збільшується кількість людей у храмах, вже традиційними для нашого життя стали хрестини, вінчання та інші обряди. Але дуже часто ця “воцерковленість” лише зовнішня – люди стають прихожанами, не ставши справді віруючими.

Як свідчить статистика, населення більшості країн за цим показником можна поділити на три групи. Близько 80 % становлять люди, які ставляться до віри лише як до традиції предків і найчастіше бувають у храмі лише на великі свята (про таких говорять: як не зайде у церкву, а там усе паску святять). Завітайте до храму на Великдень чи Водохреща, і здається, що Україна – виключно православна країна. Але вже за 2-3 тижні, зайшовши у той самий храм, побачите зовсім іншу картину. Навіть у неділю (яка є щотижневим згадуванням Воскресіння Христового) людей зовсім небагато, не кажучи вже про вечірню суботи. Оці вірні у більшості своїй і є справді віруючими (близько 10 % населення). На жаль, це переважно люди літнього віку, що спромоглися зберегти у своїй душі іскру Божої любові. До третьої групи (інші 10 %) належать атеїсти (невіруючі), які принципово не ходять до храму, а також люди, які за своїми переконаннями не потребують спільної храмової молитви (та й молитви взагалі). Це ті, хто вірить у теорію еволюції радянського зразка (насправді Дарвін був віруючою людиною), Абсолютний Розум, Небесний Інтелект, Долю, деїсти (“Бог створив світ, але більше не втручається, тому молитися марно”), а також представники деяких з сучасних “вір”. Вони досить стійкі у своїх переконаннях, нав’язуючи їх своїм дітям (найчастіше наказово). Останні, відчуваючи природне прагнення до Бога, на жаль, найчастіше йдуть не до храму, а шукають його в різноманітних сектах, медитаціях, мантрах, наркотичних мареннях чи інших небезпечних захопленнях. Читати далі

Кві 11

Філологія посту

Походження слова "піст"Останній тиждень Великого посту наближається до завершення, а я ще не виконав одну обіцянку – розглянути походження самого слова «піст». Відразу зазначу, що на сьогодні існує дві абсолютно несхожі версії. Одну з них можна зустріти у академічних словниках (наприклад, у відомому 7-томному етимологічному словнику української мови), про іншу нещодавно почув по радіо (що й наштовхнуло мене на ідею написання цієї статті). Наведу обидві, а ви вже обирайте, яка вам ближча чи здається достовірнішою.

Першою розглянемо класичну версію (подаю максимально близько до тексту «Етимологічного словника української мови»: В 7 т. / Редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. – (Т. 4: Н–П). – К.: Наук. думка, 1982–2006.): піст – «невживання скоромної їжі»: російське, білоруське, болгарське, македонське пост, давньоруське постъ, польське post, чешське půst, словацьке pôst, верхньолужицьке póst, нижньолужицьке spot (<*póst), сербохорватське пôст, словенське pòst, старослов’янське постъ; – пізне праслов’янське postъ «піст»; – запозичення з давньоверхньонімецької мови; давньоверхньонімецьке fasto «піст», fasta «піст» разом зі спорідненими дієслівними формами давньоверхньонімецької fastēn, готської ga(fastan), давньоанглійської fæstan, давньоісландської fasta з первісним значенням «триматися міцно, держатися стійко», переносним «утримуватися від їжі», а також з давньоверхньонімецьким і давньонижньонімецьким festi «міцний, твердий; стійкий, сталий»; відповідають давньоіндійському pastyàm «стале місце; дім, двір; місце, де живуть»; необґрунтоване припущення про давню спорідненість праслов’янського постъ і давньоверхньонімецького fasto.

Як бачимо, це слово має близькі за звучанням відповідники у багатьох мовах, що говорить про велику можливість єдиного попередника. Однак лінгвісти до сьогодні не можуть з’ясувати: ми запозичили у німців (їхнє «ф» перетворилося у наше «п» за аналогією з «Филип»/«Пилип»), чи давні німці перейняли це слово у наших далеких пращурів. Читати далі

Кві 10

Наука посту (за вченням Отців церкви), ч. 2

Іоан ЗолотоустийСьогодні, як і обіцяв, познайомлю вас з висловлюваннями щодо посту ще одного загальновідомого Отця церкви – Іоана Золотоустого. Відразу зазначу, що вибрав лише невеличку частинку його висловлювань, оскільки перечитати хоча б ті його твори, що перекладені українською (а їх, наскільки мені відомо, нараховують 12 томів майже по 600 сторінок кожен) є бажання, та немає змоги. Тож певен, що кожен, перечитавши твори цього великого святого самостійно, знайшов би набагато доречніші й влучніші цитати – для таких наприкінці публікації є коментарі. Усіх інших запрошую долучитися до відібраних мною висловлювань. На жаль, я запізно побачив, що на сайті «Наша Парафія» є український переклад багатьох творів Золотоустого, тож ці виписки подаю у власному перекладі (а оскільки мова у нього заскладна, то заздалегідь прошу поблажливості у їх сприйнятті):

  • Посту і стриманості Бог вимагає від нас не для того тільки, щоб ми не вживали їжі, але для того, щоб, віддаляючись від життєвих справ, використовували весь вільний від них час на заняття духовні. Якби ми будували своє життя уважно і всяку вільну хвилину присвячували духовним заняттям, якщо б і їжу приймали тільки для задоволення потреби, і все життя проводили в добрих справах, то не було б нам потреби і в допомозі посту.
  • Честь посту становить не утримання від їжі, але віддалення від гріхів, тож той, хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той найбільше ганьбить його. Ти постиш? Доведи мені це своїми справами. Якими, скажеш, ділами? Якщо побачиш бідного – подай милостиню; якщо побачиш ворога – примирися; якщо побачиш свого друга щасливим – не заздри; якщо побачиш гарну жінку – пройди мимо. Хай постяться не тільки уста, але і зір, і слух, і ноги, і руки, і всі члени нашого тіла. Нехай постяться руки, перебуваючи чистими від розкрадання та зажерливості. Нехай постяться ноги, переставши ходити на беззаконні видовища. Нехай постяться очі, привчаючись не задивлятися на чужу красу. Зір є їжа очей: якщо вона протизаконна і заборонена, то шкодить посту і руйнує спасіння душі; якщо ж законна і дозволена, то прикрашає піст. Всього безглуздішим було б щодо страв утримуватися і від дозволеної їжі, а пожирати очима і те, що заборонено. Ти не їси м’яса? Не поїдай же й очима нескромності. Нехай постить і слух; а піст слуху в тому, щоб не приймати лихослів’я та наклепів. Нехай і язик постить від лихослів’я і лайки, Що за користь, коли ми утримуємося від птахів і риб, а братів гриземо й поїдаємо?

Читати далі

Кві 06

Наука посту (за вченням Отців церкви)

Василій ВеликийПочинається Страсний тиждень – період, який для православного християнина хоч і є одним з найважчих (зважаючи на строгість посту й щоденні богослужіння), однак вже має у собі передчуття Великоднього свята. Тож і я намагатимусь не марнувати цей тиждень  на суєтні буденні справи, а краще запропоную вам кілька публікацій, безпосередньо пов’язаних з постом. Зокрема – вислови великих Отців церкви про піст, а також невеличку філологічну розвідку про саме походження цього слова. Однак не забігатимемо наперед і почнемо з мого улюбленого Василія Великого. У нього є кілька проповідей про суть і призначення посту, з яких я навизбирував виписок, що надихнуть тих, хто постить і, можливо, змусять замислитися тих, хто все ще не наважується приступити до цього важливого духовного й тілесного іспиту. Почнемо з першої проповіді, яка так і називається – «Про піст»:

  • Нерозумно замість того, щоб радіти зціленню, страждати через зміну способу харчування й виказувати, що більшою насолодою є вдоволення забаганок шлунку, аніж турбота про душу. Бо ж насичення – втіха для шлунку, а піст – для душі. Радій, що Цілитель дав тобі ліки від гріха. Подібно до того, як глистів, що знайшли оселю в нутрощах дитини, знищують гіркими ліками, так і гріх, що оселився в глибинах душі, витравлюють постом, але постом справжнім, гідним такої назви.
  • Заглибся в історію і відшукаєш, наскільки він давній. Це не винахід сьогодення, а скарб наших предків, усе, що вирізняється давністю, заслуговує на шану. Схили голову перед сивинами посту. Він – одноліток людства: бо ж встановлено його ще в раю.

Читати далі

Кві 03

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі

(за книжкою: Ферреро Б. 365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіВперше звернув увагу на сьогоднішнього автора, прочитавши його оповідання про дівчинку, яка прийшла на спільну молитву про дощ з червоною парасолькою. Привабила стислість оповідань, їх доброта, щирість і релігійність. Тож сьогодні пропоную виписки з книжки, яка, напевне, є найповнішою збіркою оповідань Бруно Ферреро. В інших книжках більшість цих історій повторюються, тож можете вважати, що отримаєте достатнє уявлення про автора і його твори, прочитавши саме цю книжку. На жаль, сьогодні маю брак часу, тому своїми враженнями (не завжди позитивними) поділюся в завершальній публікації, однак дещо хочу зазначити відразу: автор – католицький священик, тож будьте готові, що в деяких оповіданнях накраплятимете на невластиві для православного сприйняття захопливо-емоційні висловлювання у дусі «Поліанни». Але в цілому – книжка варта до прочитання (і періодичного перечитування). Сподіваюся, мої виписки хоч трохи переконають вас у цьому:

  • Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші – люди, а потім все інше.
  • Ми є щастям для Господа Бога. Це найразючіший парадокс християнства.
  • Родина – це єдиний справжній рахунок у банку. Не залишай же його порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з такого капіталу є воістину незліченними.
  • Перемінювати створіння через любов – такий був Божий план.
  • Господи, допоможи мені бути приятелем усіх. Приятелем, що чекає і не нудиться, що приймає з добротою, що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю.
  • Ніколи не знецінюй себе. Читати далі
Бер 14

Елеонор Портер. Поліанна

(за книжкою: Портер Е. Поліанна. – К: Національний книжковий проект, 2012. — 240 с.)

Елеонор Портер. ПоліаннаУ піст намагаюся обмежити не лише тілесний апетит, але й розумовий. Тож підбираю для прочитання переважно літературу, що не просто розважить чи допоможе «забутися» у транспорті, але й дасть певний пожиток для душі. Сьогодні пропоную вашій увазі виписки з книжки, про яку чув уже досить давно і про яку згадували декілька з прочитаних мною творів. Книжка про дівчинку, що намагається жити Грою в радість (як написано у передмові). Сюжет досить простий: осиротіле дівча приїздить у провінційне місто і поступово змінює життя усіх його жителів своєю чудернацькою рисою – бачити в усьому лише позитив. Дещо насторожила мене фраза з передмови: «Книжка написана в протестантській системі цінностей, тому для православних багато що виглядатиме примітивним». І як виявилося – не даремно. Справді, книжка – як протестантська проповідь: занадто піднесена й ейфорійна. Для дитячого максималізму – саме те, однак дорослим мало б здатися трохи наївним. Як же я здивувався, коли в післямові прочитав, що створюються цілі об’єднання людей, які намагаються жити за принципами Поліанни (саме так звуть головну героїню). Як на мене – занадто «солодко», ви ж вирішуйте самі (звичайно ж, насамперед орієнтуючись не на мої виписки, але прочитавши книжку самостійно – благо, вона невеличка). Тож, почнімо:

  • Треба в будь-якій ситуації знайти щось таке, з чого можна порадіти (це і є «принцип Поліанни» – прим. моя).
  • Хочеш ляльку, а тобі дають милиці. Порадійте з того, що ці милиці… вам не потрібні (саме з цієї події почалася гра: батько Поліанни був бідним священиком, і більшість речей його донька отримувала з благодійних фондів. І от одного разу, коли Поліанна дуже сподівалася отримати в подарунок ляльку, їм надіслали… милиці. Саме щоб заспокоїти доньку, її батько й запропонував спробувати знайти в цій події щось радісне – прим. моя). Читати далі