Січ 28

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (завершення)

Ганді. Моє життяОбіцяв викласти завершення нотаток (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7, ч. 8) ще минулого тижня, однак недільне свято стало чудовою нагодою для статті про Тетянин день. Тож мусив перенести на сьогодні останню частину виписок з автобіографії Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Минулу порцію нотаток ми закінчили моментом повернення Ганді в Індію, де він продовжує активну політичну та суспільну діяльність і засновує «Сатьяграху ашрам», у який, всупереч усім традиціям і згідно власних переконань, приймає сім’ю «недоторканних». Досвід, набутий у сатьяграхі в Південній Африці, він використовує для змивання «плями індіго» з однієї з індійських провінцій – Чампарану, а також допомагає у боротьбі за свої права текстильникам з Ахмадабаду (докладніше почитайте самі, там досить захопливий сюжет). А тут ще й селяни, через неврожай відчуваючи загрозу покарання за несплату податків, звертаються до Ганді, що поступово стає символом справедливості, за допомогою. … Ганді все важче «бути всім для всіх», але робота починає давати свої результати (одним з найвеличніших можна вважати всеіндійський (!) день посту і молитви). Наприкінці книжки Ганді розповідає про відомий рух «кхаді» – використання лише тканин індійського виробництва, навіть якщо вони гірші за якістю (саме з цього приводу Чарльз Вілен у своїй відомій книжці «Гола економіка» називає Ганді видатним політиком, але поганим економістом). Поступово цей рух перетворився у цілу ідейну концепцію «неспівробітництва», що стала одним з об’єднавчих принципів для усього індійського народу і, з часом, призвела до його незалежності. Опис подій у книжці закінчується 1921 роком, оскільки, як пише сам Ганді, він на той час став уже наскільки публічною особою, що все інше можна прочитати у доступних матеріалах. Наостанок Ганді знову звертається до моральних основ життя людини, закликає до самоочищення і смирення. Я ж, уже традиційно, наприкінці виписок наведу список літератури, яку згадує Ганді (там і професійно-юридична, і релігійна, і оздоровча). А поки – невеличка порція цитат: Читати далі

Січ 21

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 8)

Ганді. Моє життяСьогоднішніми виписками мало завершитися і так задовге (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6, ч. 7) наше знайомство з життєписом Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Адже виписки розтяглися аж на 8 публікацій, і не факт, що я нічого не пропустив (та й не обов’язково те, що зацікавило мене, було цікаво вам – і навпаки). Та концентрація подій в останніх розділах книжки наскільки велика, що маю, аби не суперечити своїм правилам, розділити виписки на дві частини. І власне виписок у цих частинах буде менше, а більше – мого короткого переказу змісту. Отож, минулого разу ми закінчили початком Першої світової війни. Ганді не міг залишатися осторонь і зібрав цілий санітарний загін. Такий благородний вчинок викликав не лише осудження у певної частини індійців (адже Ганді збирався допомагати їх поневолювачам – англійцям), але й став певним випробовуванням для самого Ганді: по-перше, через його відразу до насильства (саме тому він орієнтувався саме на медичну, а не бойову частину), а по-друге – через командира–англійця, який спробував зайнятися «дідовщиною». Та все закінчилося добре (як саме – читайте у книжці). Потім Ганді захворів на плеврит, і використав хворобу для нових експериментів з харчуванням (як ви пам’ятаєте, на той час він уже цілковито відмовився від молочних і м’ясних продуктів, борошняних виробів і бобових). Ганді пробує сироїдіння – але не отримує бажаного результату. Як не дивно, лише повернення на батьківщину зцілило його. Але про це – вже наступного разу:

  • Якщо страх перед в’язницею зникає, репресії тільки збуджують дух народу (пам’ятаєте, одним з інструментів сатьяграхи якраз і була спроба переповнити в’язниці невинними людьми – прим. моя).
  • Порятунок народу залежить від нього самого, від його готовності страждати і жертвувати собою. Читати далі
Січ 18

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 7)

Ганді. Моє життяПоступово наближається до завершення (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5, ч. 6) наше опосередковане знайомство з людиною, життям і світоглядом якої захоплювалися такі відомі особистості, як Лев Толстой, Бенджамін Франклін, Мартін Лютер Кінг, Альберт Ейнштейн та Ромен Ролан (з новіших слід згадати, наприклад, Робіна Шарму). У сьогоднішній частині своєї автобіографії (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.) Ганді продовжує описувати свої експерименти з харчуванням і релігійні пошуки. Якщо минулого разу він відмовився лікувати м’ясним бульйоном свого сина – цього разу захворіла дружина. І їй теж прописали такий бульйон. На щастя, цього разу дружина і діти були повністю на його боці. Але слід було якось лікуватися – і Ганді, що вже десять років не вживав солі, намовляє до цього (а також до відмови від бобових) і дружину. Ганді не стверджує однозначно, що саме це допомогло – але дружина одужала. Сам Ганді поступово переходить на фруктово-горіховий режим харчування, але при цьому постійно підкреслює (ви побачите це у виписках), що слід прагнути до самообмеження з високими моральними ідеалами, а не зводити все до дієти. На фермі імені Толстого він також привчає учнів до обмеження в харчуванні, використовуючи їх релігійні переконання. Паралельно він прагне вдосконалити систему тодішньої освіти, акцентуючись на моральних якостях учня. Власним прикладом він навчає і виправляє недоліки учнів – і не лише дітей: навколо нього об’єднується все більше індійців і навіть англійців. І тут починається Перша світова війна…

  • Прагнучи насолодитися чуттєвими задоволеннями, ми врешті-решт втрачаємо навіть саму здатність до насолоди.
  • Немає більшого сліпця, ніж той, хто не бажає бачити. Читати далі
Січ 17

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 6)

Ганді. Моє життяТриває наше знайомство (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) з життєписом видатного громадсько-політичного і релігійного діяча Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Повернувшись до Індії, Ганді, аби краще відчути становище народу, вирушає в мандрівку. При цьому обирає наймасовіший вид транспорту – залізничний, у найгіршому його варіанті – третій клас. З новими враженнями він повертається додому, де на нього чекає нове випробування – десятирічний син захворів на черевний тиф, ускладнений запаленням легень. Лікар рекомендує м’ясний бульйон і яйця, але ж Ганді на той час вже став переконаним вегетаріанцем і привчив до цього всю свою родину. Тож Ганді вирішує лікувати його самостійно, використовуючи піст і водні процедури. На щастя, все завершилося добре – і Ганді знову вирушає в Південну Африку, де з новою силою розгорілася боротьба індійський поселенців за свої права. Також тривають релігійні пошуки Ганді – зокрема, він зближується з теософами і відкриває для себе величну «Бгаґавад-Ґіту» (пам’ятаєте, у минулих виписках Ганді навіть поставив собі мету вивчити її напам’ять). Не припиняє автор і пошуків природних способів лікування – наприклад, вологою землею. Про все це (і багато іншого) читайте у самій книжці, я ж потішу вас лише невеликою часткою виписок з неї:

  • Такі слова, як «апариграха» (відмова від власності, некорисливість) і «самабхава» (врівноваженість), цілком заволоділи моєю увагою.
  • Той, хто бажає порятунку, має діяти подібно довіреній особі, яка, хоча і розпоряджається великим майном, не вважає жодної з його частин своєю власністю.
  • Мені відомий тільки один метод місіонерської діяльності – це особистий приклад і розмови з тими, хто шукає знання. Читати далі
Січ 11

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 5)

Ганді. Моє життяНоворічно-різдвяні свята поступово прямують до завершення, і час повертатися у робоче русло. Тож сьогодні ми продовжуємо читати автобіографію Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Як ви пам’ятаєте (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4), ми залишили автора в момент, коли сатьяграха в Південній Африці сягнула свого апогею. Але не менш напруженими були і внутрішні пошуки Ганді. Зокрема, у 37 років він вирішує прийняти обітницю брахмачарія (щось досить умовно подібне до нашого чернецтва). Утримання від статевих стосунків з дружиною, піст і самообмеження займають усе більше місце в книжці. Він повертається в Індію і намагається ще більше спростити своє життя (чим викликає законні нарікання рідних, що не давали своєї згоди на такі утиски). Також він продовжує активну участь у громадсько-політичному житті – зокрема, бере участь у засіданні Всеіндійського конгресу. Не залишає Ганді поза увагою у своїй книжці й релігійні пошуки – наприклад, він досить негативно висловлюється щодо пожертв та принесення у жертву тварин. Тож книжка стає все інформаційно-насиченішою, і я вкотре закликаю вас прочитати її самостійно. Для заохочення – чергова порція виписок:

  • Мій розум кружляв бурхливим морем сумнівів.
  • Наші пристрасті настільки сильні, що ними можна керувати лише за умови, якщо обмежити їх строгими рамками як зовні, так і зсередини.
  • Піст з метою гамування пристрастей – безсумнівно, дуже корисний.
  • Є люди, яким пост не допомагає, бо вони вважають, що можна стати невразливим до спокус, суто механічно дотримуючись посту (практично всі релігії закликають не перетворювати піст на дієту – прим. моя). Читати далі
Січ 03

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 4)

Ганді. Моє життяНоворічна ейфорія поступово стихає, і я пропоную подумки перенестися у Індію та Південну Африку, де триває боротьба індійський переселенців під проводом Махатми Ганді за свої права (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). У попередніх розділах (див. частина 1, частина 2, частина 3) ми підійшли до періоду в житті Ганді, коли він почав усе глибше занурюватися у громадсько-політичне життя, однак у біографії він вділяє увагу й іншим сферам свого життя. Зокрема, вихованню дітей. У книжці досить цікаво (і відверто) описуються спроби Ганді привчити дітей до європейського одягу й манер поведінки (хоча сам він визнає, що у більшості суперечок з дружиною і дітьми «переконували не стільки відповіді, скільки сила авторитету»). Хто має дітей, особливо малого віку – знайде багато повчального і корисного. Та політика відбирала все більше часу. І тут цікавими виявилися експерименти Ганді з пошуком джерел фінансування для індійського Конгресу. Спочатку він, цілком у дусі Кійосакіївських понять «актив/пасив» (див. Кійосакі Р., Лечтер Ш. «Багатий тато, бідний тато») зібрав початкові кошти, купив на них нерухомість, здав її в оренду й забезпечив організації постійне джерело прибутків. Але згодом побачив, що це «розбещує» організацію, робить її певним чином незалежною від суспільства, до якого вона повинна прислухатися і якому має служити. Тому, цитую Ганді, «я прийшов до твердого переконання, що громадським організаціям не слід мати постійних фондів». Вони повинні існувати лише на пожертви громади. Чому так? Ганді й на це дає відповідь: «Щорічні пожертви у фонд організації – це перевірка її популярності та чесності її керівництва; і я вважаю, що кожна організація повинна пройти таку перевірку». Цікаво, скільки організацій України, що називаються себе громадськими, спромоглися б пройти таку перевірку? Поміркуйте самі, а я «пригощу» вас черговою порцією виписок: Читати далі

Гру 28

Мохандас Карамчанд Ганді. Моє життя (ч. 3)

Ганді. Моє життяНедільна днина, і ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати захопливий життєпис визначного громадського діяча світового рівня – Махатми Ганді (Мохандас Карамчанд Ганди. Моя жизнь / перевод с английского А.М. Вязьминой, Е.Г. Панфилова, Н.А. Ульяновского. — М.: Издательство восточной литературы, 1959. — 444 с.). Як ви пам’ятаєте, учора ми залишили його на кораблі, що наближався до берегів Англії (на човні молодого Ганді, до речі, знову намагалися спокусити м’ясом). У наступній частині книжки йдеться про його навчання і початок адвокатської кар’єри, про розчарування у цій професії та постійні релігійні пошуки. Ганді повертається в Індію, намагається розпочати адвокатську практику, підзаробляє репетиторством з англійської мови. Та робота все більше починає конфліктувати з його принципами – наприклад, Ганді так і не примусив себе давати хабарі. Тому він погоджується на пропозицію попрацювати адвокатом в Південній Африці. Саме з цього моменту книжка частково розповідає про вже відомі нам події (див. «Сатьяграха у Південній Африці»). Сам Ганді постійно наголошує, що всі тонкощі виникнення і розвитку сатьяграхи можна прочитати саме там, а в автобіографії описує лише те, що стосується власне його. Наприклад, як його виганяли з першого класу на пароплаві й потязі, як змушували їхати не в диліжансі, а поруч з кучером тощо. І не лише його – це стосувалося всіх індійців. Що, в результаті, і призвело до соціального вибуху, про який ми вже знаємо. Отож, сьогоднішні виписки:

  • Молитва не потребує слів.
  • Молитва – вірний засіб очищення серця від пристрастей. Але вона повинна поєднуватися з повним смиренням.
  • Колінопреклоніння і молитви не забобони: побожні душі, не можуть поклонятися простому мармуру. В них горить справжня любов, і вони поклоняються не каменю, а божеству, символом якого є камінь.
  • Нас, тобто тих, хто ще «не цивілізований», вельми дивує, коли вартість напоїв перевищує вартість їжі. Читати далі