Лют 18

Церковна свічка – дар Богові чи талісман?

СвічкаНещодавно ми з вами відсвяткували свято Стрітення Господнього. Зазвичай цього дня у церкві дуже багато людей – але не тому, що наш народ повною мірою усвідомлює всю глибину і велич цієї події. Розгадка набагато простіша: цього дня святять воду,  та ще й свічки на додачу. Про свячену воду та пов’язані з нею забобони розповім якось іншим разом, а от безліч усіляких “народних” вірувань щодо звичайної церковної свічка (з деякими з них стикався особисто, та й будь-який священик вам їх десятки розповість) спонукала до написання цієї статті.

Певне, немає звичнішого поєднання в уяві будь-якої людини, ніж церква і свічка. І зайшовши до храму, більшість підходить в першу чергу саме до свічниці. Це цілком виправдано з обрядової точки зору: чи прийшла людина просити Бога, чи дякувати Йому за зіслані милості, вона прагне звертатися не з порожніми руками, а принести хоч невеличкий дар. Саме свічка стає тим еквівалентом жертви, з яким приступали до Бога старозавітні люди. Жертви добровільної й абсолютно необтяжливої. Про жодну компенсацію тут не йдеться – адже дари Божі набагато щедріші, а потреба Його – не так у кількості та розмірі свічок, як у щирому звертанні віруючого.

Та й цей символ молитовного горіння, на жаль, з часом став об’єктом забобонних “вправ”. І не лише за межами церковної огорожі (де свічка є традиційним атрибутом різноманітних ворожок, провидиць та спіритичних сеансів), але й у самому храмі. Аби випадковий перехожий, що за покликом душі зайшов до храму, знав, яка кількість забобонів оточує придбану ним свічечку, він би не наважився навіть підійти до свічниці. А якщо він мав необережність принести свічку з собою – тут вже він повною мірою відчує всю “доброту, теплоту і миролюбність”, якою променяться деякі церковні служниці. Бо ж, виявиться, що така свічка і “неблагодатна”, і “не освячена”, і “чадить”, та й взагалі – не можна, і край. Та і “правил користування” правильною (тобто придбаною у цьому храмі) свічкою скільки – аби він тільки слухав. Ледь не за руку проведуть, і на кожному кроці проінструктують: Читати далі

Лют 16

Про народ, свободу і труну

Афоризм:

Народ — це та частина держави, яка не знає, чого вона хоче. Георг Гегель.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Omnes homines natura libertati student [омнес гомінес натура лібертаті студент]: усі люди природньо прагнут свободи.

Значення іншомовного слова:

Саркофаг (грец. σαρκοφάγος, букв. – пожираючий тіло): кам’яна труна, невелика гробниця. Читати далі

Лют 10

Про інтуїцію, бажання і родовід

Афоризм:

Інтуїція дана жінці для того, щоб угадувати чоловічі наміри, про які він і сам не здогадується. Жан Делакур.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Panem et circenses! [панем ет цірцензес]: хліба й видовищ! (про обмеженість бажань черні).

Значення іншомовного слова:

Пробанд (нім. Proband): вихідна особа в генеалогії (родоводі) того чи іншого роду.

Лют 04

Про критику, книжки і глузування

Афоризм:

Намагайся чинити так, щоб несправедлива критика стала ще несправедливішою. Жан Ростан.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Nullus est liber tam malus, ut non aliqua partie prositуллус ест лібер там малус, ут нон аліква парте прозіт]: не буває наскільки поганої книжки, щоб у ній не було нічого корисного. Пліній Старший.

Значення іншомовного слова:

Сарказм (грец.σαρκασμός, від σαρκάζωрозриваю м’ясо): їдке, викривальне, іноді гірке глузування. Читати далі

Січ 30

Про помилки, мир і музику

Афоризм:

Іноді думка стає цікавою завдяки помилці набирача. Артур Казарян.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Pace florente artes florent [паце флоренте артес флорент]: у мирний час буяють мистецтва (досл. «коли процвітає мир, квітнуть мистецтва»).

Значення іншомовного слова:

Поліфонія (від грец. πολυφωνία – багатозвучність): багатоголосся, засноване на одночасному сполученні й розвитку ряду рівноправних мелодій (мелодійних голосів); один з найважливіших виражальних засобів музичного мистецтва.
Читати далі

Січ 27

Про помилки, владу і спорт

Афоризм:

Іноді, тільки промахнувшись, розумієш, як влучно ти поцілив. Євген Кащеєв.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Peccant reges, plectuntur Achivi [пеккант регес, плектунтур ахіві]: грішать царі, а страждають [прості] ахейці.

Значення іншомовного слова:

Поло (англ. polo, з тібетської): спортивна гра з м’ячем верхи на конях; водне поло – те саме, що й ватерполо.
Читати далі

Січ 25

Тетянин день в історії і сьогоденні

Свята мучениця Тетяна Римська

Св. мучениця Тетяна Римська

Серед величних січневих свят, якими Господь обдарував початок календарного року, 25 січня особливо любить студентська молодь. Любить настільки, що навіть називає святу Тетяну, пам’ять якої святкуємо у цей день, своєю покровителькою. Звідки ж взялося це твердження і чи має воно вагомі історичні підстави? Зазирнемо у минуле.

Рік 1755-й. Російська імперія. Генерал-ад’ютант Шувалов, бажаючи зробити своїй матері Тетяні незвичайний подарунок на іменини, подає на підпис імператриці Єлизаветі Петрівні наказ про заснування у Москві першого у Росії університету. Трапилося це саме 25 січня, на день св. мучениці Тетяни. Цікаво, що святкується не день відкриття університету, а саме день підписання указу про його заснування (цар Микола І навіть видав щодо цього спеціальний указ). У 1791 році (тобто аж через 36 років) в одній з будівель університету було відкрито церкву Тетяни мучениці, а її оголошено покровителькою студентства. Тогочасній молоді цей день полюбився тим, що з нього починалися зимові канікули. Позаду виснажливе навчання і відповідальна сесія, попереду – веселощі і п’янке відчуття волі. Чи ж можна було не радіти? І якщо спочатку все було гарно і благопристойно (офіційна частина з нагородженням кращих студентів, молебень до небесної покровительки, виступи студентських хорів у церквах), то потім… Ще Л.М. Толстой писав про цей день, що «релігійна подія стала лише приводом для пияцтва і зажерливості». Сп’янілі від вина і волі студенти гамірним натовпом заповнювали місто. І починалося «справжнє» свято. Відомий знавець життя тогочасної Москви Володимир Гіляровський у своїх спогадах залишив згадку, що «натовпи захмелілих студентів горланили пісні, римуючи «сп’яну» і «Тетяну», напиваючись так, що офіціанти крейдою писали на їхніх спинах адреси, щоб вранці розвезти додому». У одному зі своїх фейлетонів А. Чехов писав: «У цей день випили все, крім Москви-ріки, та й ту не випили лише тому, що замерзла». Море дешевого алкоголю і відчуття майже вседозволеної безкарності змітали останні рамки пристойності. Били посуд, вікна і одне одного, ламали меблі, кістки, а іноді – і життя. І все з ім’ям Тетяни на вустах. Читати далі