Кві 22

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 3)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіСьогодні ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) читати короткі, але душевні історії від Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.). Зазвичай намагаюся обмежити свої виписки одним-двома реченнями, однак у цій книжці є кілька оповідань, які закінчуються своєрідними заповідями (щось на зразок  «Десяти ритуалів осяйного життя» Робіна Шарми), і поділити їх на частини практично неможливо. Тому наприкінці публікації наведу їх повністю. Отож, розпочнемо:

  • Бог – це батько, що любить так, як мама.
  • Результат мовчання: людина знаходить себе саму (на цій необхідності віднаходити час для мовчання наголошується зараз практично в усіх книжках з самоорганізації, хоча священики знали про це ще задовго до Трейсі та Кові – прим. моя).
  • Сьогодні знайди собі спокійний куточок і дозволь, аби тебе заколисала тиша (про щоденне «огортання ковдрою тиші» згадує і Шарма – прим. моя).
  • Пустеля плаче. Плаче, тому що хотіла би бути садом, парком…
  • Щодня ти мав би благати віри, щоб прагнути неможливого.
  • Якщо на небі твого життя є зірка, не трать часу, обпалюючи свої крила до якоїсь тьмяної лампи.
  • Ти перший маєш почати коло радости (в інтернеті зараз можна надибати багато відео з такими «колами радості», коли приємність, зроблена якійсь людині, через деякий час повертається назад – прим. моя).
  • У Талмуді, книзі, в якій зібрана мудрість єврейських учителів, є такі слова: «У світі, що має настати, кожний із нас буде змушений відповісти за всі ті гарні речі, які Бог створив для нас і які ми не хотіли бачити».
  • Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Читати далі
Кві 17

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі (ч. 2)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіСвітлий тиждень добігає кінця, що змушує мене повертатися до своїх «заборгованостей». Зокрема, напередодні Великодня ми почали читати виписки з «Історій» Бруно Ферреро (365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.). Сьогодні пропоную другу частину цитат. У попередній публікації натякав на дещо критичне ставлення до способу Ферреро підбирати матеріали для своїх книжок, однак пропоную відстрочити критиканство хоча б до кінця великодніх свят. Сьогодні – просто насолоджуйтеся виписками (якщо минула публікація ще не спонукала вас прочитати книжку цілком):

  • Не задивляйся на свою тінь на світанку – подивися на неї у полудень (більшість історій Ферреро мають подвійне «дно». Зокрема, й ця фраза може бути тлумачена не просто як фізичне явище (уранці наші тіні довгі, а опівдні – коротенькі), але й як певний життєвий урок: не оцінюй дитину – у неї ще багато попереду, оцінюй зрілу людину – вона вже мала досить часу, аби зробити щось вартісне – прим. моя).
  • Якщо на світі є хоч трохи надії, то тільки тому, що в ньому ще звучить Боже ім’я. Це єдине ім’я, що взяло на себе тягар людськости і здатне надати всьому сенс.
  • Бог не має інших рук для праці, крім твоїх.
  • Тільки Бог знає вагу молитви.
  • Тільки Бог робить неможливе; ти ж – зроби, що можливе. Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.
  • Від страху виказати, хто ми є насправді, ми незрідка зводимо нанівець найважливіші зустрічі нашого життя. А деякі трапляються тільки раз у житті!
  • Твоя найкраща проповідь – ти сам, твоє життя. Читати далі
Кві 03

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душі

(за книжкою: Ферреро Б. 365 коротких історій для душі. – Львів: Свічадо, 2014. – 456 с.)

Бруно Ферреро. 365 коротких історій для душіВперше звернув увагу на сьогоднішнього автора, прочитавши його оповідання про дівчинку, яка прийшла на спільну молитву про дощ з червоною парасолькою. Привабила стислість оповідань, їх доброта, щирість і релігійність. Тож сьогодні пропоную виписки з книжки, яка, напевне, є найповнішою збіркою оповідань Бруно Ферреро. В інших книжках більшість цих історій повторюються, тож можете вважати, що отримаєте достатнє уявлення про автора і його твори, прочитавши саме цю книжку. На жаль, сьогодні маю брак часу, тому своїми враженнями (не завжди позитивними) поділюся в завершальній публікації, однак дещо хочу зазначити відразу: автор – католицький священик, тож будьте готові, що в деяких оповіданнях накраплятимете на невластиві для православного сприйняття захопливо-емоційні висловлювання у дусі «Поліанни». Але в цілому – книжка варта до прочитання (і періодичного перечитування). Сподіваюся, мої виписки хоч трохи переконають вас у цьому:

  • Нам варто весь час про це пам’ятати: найважливіші – люди, а потім все інше.
  • Ми є щастям для Господа Бога. Це найразючіший парадокс християнства.
  • Родина – це єдиний справжній рахунок у банку. Не залишай же його порожнім. Ніколи. Щодня клади на нього любов, ніжність, вірність, жертовність. Відсотки з такого капіталу є воістину незліченними.
  • Перемінювати створіння через любов – такий був Божий план.
  • Господи, допоможи мені бути приятелем усіх. Приятелем, що чекає і не нудиться, що приймає з добротою, що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю.
  • Ніколи не знецінюй себе. Читати далі
Лют 15

Православне свято і православна періодика

Стрітення Господнє

Стрітення Господнє (мініатюра з Мінологія Василія ІІ)

Сьогодні – велике православне свято: Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Про саму подію розповідати не буду – вона досить докладно описана в євангеліста Луки (Лк. 2: 22-33). Але й оминути це свято не можу. Тому сьогодні пропоную вашій увазі чергову порцію виписок з газети «Голос Православ’я». На жаль, лише з неї – з фінансових причин на цей рік «Православний вісник» не передплатив. Тож православно-періодичні виписки тепер з’являтимуться рідше – думаю публікувати їх у дні великих свят. Наступна порцій, наприклад, ймовірніше всього буде аж на Великдень.

Голос Православ’я (грудень 2014):

  • Прагнення до миру не заперечує рішучість захищати свою землю, свою Батьківщину від іноплемінників і внутрішніх ворогів.

Голос Православ’я (січень 2015):

  • Хто не бореться із самим собою, того диявол спокусить на якийсь гріх.
  • В пустелі, де менше спокус, легше спасатися, ніж постійно перебуваючи серед різних спокус (пустельне життя – це один з найбільших “каменів спотикання” для людини, що прагне спасіння: з одного боку, віддалення від людей і спокус дає більше можливостей для спасіння, але, як правильно каже сьогоднішній вислів, стійкість ченця у відреченні від світу не може вважатися досконалою, доки не буде “випробувана” мирськими спокусами – прим. моя). Читати далі
Січ 07

Православна періодика (жовтень-листопад 2014)

Герріт ван Гонтгорст "Поклоніння пастухів"

“Поклоніння пастухів” (автор – Герріт ван Гонтгорст)

Чим закінчував учора, з того почну й сьогодні: «Христос народився, славімо Його». Вітаю усіх православних християн (та й не лише їх, адже це свято вважається державним, простіше – вихідним днем) з Різдвом Христовим. Назбиралася чергова порція виписок з “Православного вісника” та “Голосу Православ’я”, яку й пропоную вам сьогодні.

Православний вісник (жовтень 2014):

  • Треба жити по-християнські, а не лише називатися християнами.
  • Політика умиротворення агресора ніколи не приводить до миру.
  • Солдати воюють не лише заради нас, але й замість нас.
  • Зроби достатньо зі свого боку – а все інше зробить Бог (у свій час натрапив на гарний і подібний до цього вираз «роби, що належить, а результат – на волю Божу» – прим. моя).
  • Горе тому пастирю, через якого спокушуються віруючі та вчинки якого відвертають людей від Христа і Церкви.
  • У важкі часи особливо важливо вміти відкласти особисті інтереси заради інтересів держави.
  • Знання і досвід дають людині можливість, впевненість і свободу у виборі життєвого шляху, шанс на реалізацію своїх здібностей і бажань.
  • Важливо турбуватися про власний стан тіла, розуму і душі, аби мати сили нести благо і підтримувати ближніх.
  • Важливо не брати всю відповідальність за людину на себе – треба просто сприймати її дещо краще, ніж вона є.
  • Сотня проповідей не може замінити одного прикладу. Читати далі
Гру 21

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (завершення)

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній АфриціСьогодні завершуємо (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4, ч. 5) наше знайомство з книжкою Мохандаса Карамчанда Ганді про становище індійців у Південній Африці та способи його нормалізації (правильніше було б сказати «олюднення», бо ставлення до них в певних регіонах Африки було далеким від навіть тодішніх стандартів – чого варте лише невизнання шлюбів). Як ви пам’ятаєте, учорашні виписки ми закінчили згадкою про ферму імені Толстого. У книжці автор досить докладно описує її устрій та порядок, проблеми і здобутки. Величним фіналом книжки (як, власне, і боротьби) була велична хода сотень індійців з сім’ями і дітьми, організована проти обмежень на переміщення індійців. Як ви пам’ятаєте, одним зі способів тої боротьби було потрапляння у в’язниці. От і цього разу вони вирішили разом перетнути кордон однієї з африканських псевдо-держав, аби таким чином висловити свою незгоду. На щастя, до силового протистояння не дійшло (хоча й було досить близько), але це нітрохи не зменшує напруження останніх сторінок. Тож, хто не хоче читати усю книжку – перечитайте хоча б кінець, не пожалкуєте. А я викладаю свої виписки (вийшли трохи завеликими, але розривати на два дні не хочу):

  • У Бога стільки ж вух, скільки є прохачів.
  • Я вважав, що хвороб бути не повинно, оскільки ми жили простим життям.
  • Я навіть найменшої речі не зроблю поспіхом. Я подумаю про неї і зважу основну ідею. Потім я обміркую, які слова підходять для теми, а тоді візьмуся за письмо. Якби кожен робив так, як я, скільки часу це б заощадило? А націю це вберегло б від лавини напівсирих ідей, які зараз погрожують поховати її під собою.
  • Потуранню собі не повинно бути місця у випадку справжньої дружби.
  • Бути переконаним, що певна поведінка є насильством або гріхом – це одне, а мати силу діяти відповідно до цього переконання – зовсім інше. Читати далі
Гру 20

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній Африці (ч. 5)

Мохандас К. Ганді. Сатьяграха у Південній АфриціНадійшли вихідні – і ми знову читаємо Махатму Ганді (див. ч. 1, ч. 2, ч. 3, ч. 4). Боротьба індійців Південної африки за свої права сягає піку, в’язниці переповненні, люди готові перейти до насильницького протистояння (проти чого активно заперечує Ганді, відстоюючи свої ідеї перемоги без насильства). Паралельно продовжує розвиватися організаційна структура руху, вишукуються джерела фінансування для ув’язнених і видання власних газет. Серед усіх індійських та англійських прізвищ око раптом затримується на зовсім незвичному слові – «Толстой». Так, саме той Лев Миколайович, про якого знаємо ще зі шкільної лави. Виявляється, Ганді захоплювався ідеями Толстого (а той, до речі, навзаєм виявляв захоплення роботою Ганді), і навіть назвав ферму, де мали працювати і жити родини ув’язнених – фермою імені Толстого. Та не буду переповідати усіх нюансів – прочитайте самі. Моя справа – виписки:

  • Мене утримує Бог; люди – лише інструменти Його всесильної волі.
  • Всі праведні рухи спонтанно приваблюють до себе різноманітних чистих і некорисливих помічників.
  • Виразку підозри не вилікуєш аргументами чи поясненнями.
  • Я навмисне здійснив якнайсильніше зусилля, щоб викинути зі свого серця будь-який страх, включно зі страхом смерті.
  • Від знання, яке зупиняється в голові й не проникає в серце, дуже мало користі у критичні часи.
  • Внутрішня сила духу переважно випаровується, коли людина отримує і приймає підтримку ззовні.
  • Груба сила була панівним чинником у світі впродовж тисяч років, і людство весь цей час пожинало її гіркі плоди. Читати далі