Вер 18

Про дотепність, батьківщину і кориду

Афоризм:

Чужа дотепність швидко набридає. Люк де Клап’є де Вовенарг.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Dulce et decorum est pro patria moriульцет декорум ест про патріа морі]: солодко й почесно вмерти за батьківщину. Горацій.

Значення іншомовного слова:

Бандерильєро (ісп. banderillero): піший боєць з биком, який кидає в нього бандерильї.

Бер 09

Про батьківщину, митців та офіціантів

Афоризм:

Ногами людина повинна врости в землю своєї батьківщини, а очі її нехай оглядають весь світ. Джордж Сантаяна.

Крилатий латинський вислів (і його транскрипція, підкреслення вказує наголос):

Quandoque bonus dormitat Homerus [квандокве бонус дормітат гомерус]: іноді й славний Гомер дрімає (навіть у найславетніших митців бувають слабкі твори чи слабкі місця у творах).

Значення іншомовного слова:

Офіціант (нім. Offiziant, від лат. officium – обов’язок, служба): працівник ресторану, їдальні, кафе, який обслуговує відвідувачів. Читати далі

Гру 26

Олексій Ганзенко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Олексій Ганзенко,
що народився двадцять шостого грудня 1958-го року, писав:
Ненька
*****

Буває так, що прийдеш ти провідати
Стареньку матір, а вона нездужає.
Й відра води з криниці їй не витягти,
І господарство впорати не здужає.

Ти допоможеш, ти ж бо син, ти мусиш:
Поправиш ринву, зілля пообкошуєш…
В обідній час шкуринкою закусиш.
Борщу не буде — що ж, не порозкошуєш!

Зайдеш у хлів, пудові взувши чоботи,
І на город — цибуля в бур’яні уся,
Ще й сам навариш матері посьорбати.
Не дорікнеш, мовляв: щось розпанілася!

А є ж у нас Вітчизна — ненька горлиця!
Бува і їй недужиться та квилиться.
Як заболить, чи не до нас пригорнеться,
Не до дітей утомлено прихилиться?

А ми до неї, мов з-за пліч нагайкою:
Де хліб, де сіль? Розсілася, розбестилась!
А ми до неї з докором і лайкою…
Не лаймо матір, бо вона ж нас пестила

Терпким зелом, черешнями і грушами,
Діжею-сонцем, що за обрій моститься.
Не лаймо матір, не холоньмо душами.
Не лаймо неньку, бо таке не проститься!

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Гру 25

Леонід Федорук

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Леонід Євгенович Федорук,
що народився двадцять п’ятого грудня 1938-го року, писав:
Молюсь людині
*****

Людині тій молюсь, що у труді
Не відає ні втоми, ні спочинку,
Що споконвік – у скруті і біді,
Без радості від власного ужитку.

Хоча орала землю, наче віл,
І не з руки, а з серця засівала,
Та картоплину, хліб її і сало
Немов у прірву тяг двадцятий вік.

Молюсь дядькам, що будять молотком
Ніч безпросвітну і спішать у ранок.
А ввечері, зі скрути, матюком
Благословлять начальника і пана.

Молюсь тіткам, що білі хусточки
Проносять крізь усе життя, мов німби!
Сільські мадонни! Ви царівни ніби…
Якби не гуні та не… буряки.

Тій матусі молюсь, яка дитя
Своє несе у світ цей непутящий
І марить аж до самозабуття,
Що зміниться у нім хоч щось на краще.

Молюсь людині, котра, наче птах,
До волі проривається крізь пута,
Всім нам потрібна та всіма забута
У непроглядних буднях та святах.

Молюсь, щоби хоч щіпка щастя нині
Їй випала. Тепер! А не колись.
О Боже мій, зі мною помолись
За найземнішу на землі людину.

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Гру 24

Спиридон Черкасенко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Спиридон Феодосійович Черкасенко,
що народився двадцять четвертого грудня 1876-го року, писав:
*****

О рідна мово, скарбе мій!
В мертвотних напастях чужини
Ти – мій цілющий, мій єдиний
Душі підбитої напій…

Нехай гнобить за роком рік
Надій нездійснених напруга –
В тобі міцна моя потуга,
На всі скорботи певний лік.

І в краї рідному терпінь –
Путі невідомі Божі! –
Стоїш ти гордо на сторожі
Народних прагнень і святинь.

Плюндрує все хижак лихий:
Мій рідний край – сумна пустиня…
Лиш ти стоїш, як та твердиня,
О рідна мово, скарбе мій.

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Гру 19

Микола Руденко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Микола Данилович Руденко,
що народився дев’ятнадцятого грудня 1920-го року, писав:
*****

Як тільки наповниться серце журбою
І ляжуть на душу погрозливі тіні —
Я знов уявлю, що стою під вербою
В селі на моїй Україні.

Так яблука пахнуть, рум’яні ранети;
Так любо звучить не спотворене слово!
Із досвіду знаю: обійдеш планету,
А серце сюди приведе тебе знову.

Чи в кольорі неба, чи, може, у травах
Є щось невимовно моє, неповторне.
Чи, мо’, твою душу в вечірніх загравах
Душа твоїх предків незримо пригорне?..

Ми часом шукаємо щастя легкого,
А потім зітхаємо гірко і сумно:
У світі лишилось багато такого,
До чого ми ставились надто бездумно.

О лихо, що неньці на голову впало!
О скрута, якої повік не забути!..
Молитись і плакати — це ще замало:
Синів треба вчити
Вкраїнцями бути.

*****

Безсмертя нації — у слові,
А слово — Бог земних віків.
Лише нікчемні й безголові
Зрікаються старих батьків.

Не робітництво, не селянство,
Не щирий, праведний народ,
А так собі — тупе міщанство,
Ходячий шлунок, жуйний рот.

Та, незважаючи на втрати,
На лайку й дорікання злі,
Я слово буду гранувати,
Щоб стало долею землі.

Щоб за освяченим порогом,
Де ера займеться нова,
Воно й насправді стало Богом,
Який у серці ожива.

Туга
*****

Оглянуся в години гожі:
Дерева є, і трави є.
І гори на Карпати схожі —
Усе таке, та не моє.

А чом це так — я й сам не знаю.
Вже скоро зацвітуть сади
І верби (мов з мойого краю
Вдовиці забрели сюди)
В Катуні зачерпнуть води.

Ось хвиля гілочку відпружить,
Замерехтить блакитна тінь…
Чому ж так гірко серце тужить
І душу кличе вдалечінь?

Що звабного є в тій країні,
Де мертвим плесом ліг Дніпро,
Де бродять запорожців тіні,—
Яке ти бачиш там добро?..

Я прагну там пізнати знову
Суть незрадливу, суть людську;
Із вуст почути рідне слово —
І десь померти в холодку.

Та чи збагну, що на Вкраїні
Уже доводиться в містах
Шукати, ніби голку в сіні,
Дідівське слово на вустах?

Ми ж ниньки мудрі — ми природу
Від кривди берегти вчимо,
А душу цілого народу
Невже покривдити дамо?

Хіба це менше, ніж пташина
Або якесь там деревце?..
То дух людський, його вершина, Його снага,
Його лице…

Гай-гай! Сидіти й мудрувати
Посеред гір на чужині —
Не те, що вдома душу рвати
Об терни дикі, навісні.

І все ж…
Хіба ж ми троглодити?
Ми добре знаємо уже,
Що тужиться земля родити
Своє, природне —
Не чуже.

Земля — вона життя основа.
Тож, братку, як не поверни,
Це їй належить наша мова,
Бо ми й самі —
Її сини..

Супроти Божого закону
Ні образ, ані стать, ні масть
Вона в своє не візьме лоно —
Задушить,
Вижити не дасть.

Тим часом тут…
Яке бездоння
На тебе визирне з віків,
Коли почуєш: ненька доню
Гидких навчає матюків.

Така тут ласка —
Це не скруха.
Мо’ й не повірите мені.
А в мене вже відсохли вуха
Від слів лихих на чужині.

Понад Дніпром отого хисту
Ви не побачите ніде.
О мово рідна, мово чиста!
Невже й тебе ця ласка жде?..

Дрижать берізки у відлунні.
Ревуть вітри, гудуть мости.
Молюсь на березі Катуні:
О Господи! Не допусти.

*****

Люблю людей. Але моя любов
Клубком кривавим запеклась у грудях.
Оглянуся — і помічаю знов:
Чогось істотного бракує в людях.

Так мало непогорблених, прямих,
Окрилених високою метою.
І хто нас визволить від нас самих —
Від страху перед правдою святою?

Хоч сенс народження нам не ясний
(Життя для нас — лише сліпий випадок), —
Пірнаємо у марення та сни,
Шукаючи в собі козацький спадок.

Душа — неначе випалений лан,
А наше діяння здається грою.
У кожному ворушиться титан,
Та він ховається під машкарою.

Ми наше тіло — щедрий автомат —
Ще не навчили духові служити.
Для нього в світі безліч є принад
І автомат для них звикає жити.

Він душу павутинням заснує.
Покличе не до істини — до моди.
Титан вмирає. А натомість є
Машина, що шукає насолоди.

Дивлюсь в історію нову й стару —
Усюди чвари й зрада неодмінна…
Чи ти зумієш здерти машкару,
Коли тебе покличе Україна?

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Гру 19

Микола Вороний

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Микола Кіндратович Вороний
(Арлекін, Віщий Олег, Сіріус),
що народився дев’ятнадцятого грудня 1871-го року, писав:
*****

Нехай з поміж усіх ти мов зірниця сяєш,
Хай цінний скарб краса твоя
І чарами її ти всіх собі звабляєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш – ти не моя.

Нехай у грудях ти чудове серце маєш,
І серце те усіх звабля
Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш – ти не моя.

Нехай ти розумом всю правду оглядаєш,
З гори мов сміливе орля,
А стріхи рідної не бачиш і не знаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш – ти не моя.

Нехай за правду в бій ти чесно виступаєш,
Нехай не жалуєш життя,
А кривди Нації в душі не відчуваєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш – ти не моя.

Ти не моя, о ні, даремно ти гадаєш,
Що сам прийду до тебе я
І хоч би ти прийшла, мене не ублагаєш,
Та коли ти Вкраїну не кохаєш – ти не моя.

Євшан-зілля
(уривок)
*****

Україно, мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синiв твоїх багато
На степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не вiдцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
I кохання у серденьку?

Марна рiч! Були i в тебе
Кобзарi-гудцi народнi,
Що спiвали вiщували
Заповiти благороднi,

А про те тiєї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема i манiвцями
Ми блукаєм без дороги!..

Де ж того євшану взяти,
Того зiлля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свiй повороту?!

Iванові Котляревському
(уривок)
*****

Вiн до бою не кликав, бо знав, що у снi
Спочиває натруджена сила,
Що по довгій, столiтнiй козацькiй вiйнi
Нiч столiтня тепер наступила!

Вiн не плакав, бо серцем прозрiв, що народ
Вiдпочивши вiд бур лихолiття,
Зрозуміє причини колишнiх пригод
I завдання нового столiття.

Та вiн бачив, що люд той не мав голови,
Ща вже пан свого краю цурався, —
Тодi жовч закипала у нього в крови,
I вiн з панства того… реготaвся!

Так минали лiта… І новiтнi спiвцi
Вiдгукнулись на голос той дужий;
Засвiтились помалу в хатах каганцi, —
Прокидався слабий i байдужий.

I збирались один по другiм вояки,
I пiд прапором правди святої
Виростали з землi, шикувались полки,
Чувся поклик: до зброї до зброї!

Не неволя чужа i не сила меча,
Гаслом стало: “освiта й наука”;
Проти нападу злого i тьми i бича
Це найкраща в життю запорука!

Та не всi вирушали, вiдкинувши страх,
Як тi лицарi славнi, завзятi, —
Ще багато їх спить, поховавшись в норах,
Ми не бачимо їх на цiм святi!

Годi ж спати! Прокиньтесь! Ви спали сто лiт!
Мабуть виспались добре, нетяги!
Чи ж сховали в душi ви святий заповiт?
Чи набралися сил i одваги?

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень