Слава святій єдиносущній, животворчій і нероздільній Трійці

3-аСьогодні ми з вами святкуємо день святої Тройці, оскільки вважається, що саме у цей день щонайповніше виявила себе третя іпостась триєдиного Бога – Святий Дух. Деякі псевдохристиянські (і навіть зовсім не християнські, але мімікруючі під неї секти, наприклад – Свідки Ієгови) не визнають троїчності Бога, наголошуючи на тому, що ні в Старому, ні в Новому Завіті саме слово «Трійця» не зустрічається, а з’являється лише в пізніших богословських працях. Однак це аж ніяк не означає, що троїчність Бога була вигадкою богословів. На підтвердження цього пропоную цитати саме зі Старого Завіту, де досить чітко вказується на цю ознаку Бога. Чому ж просто не написати, що Бог єдиний в трьох особах – відповім наприкінці.

Перший аргумент зустрічаємо уже в першому рядку Біблії: «На початку створив Бог небо і землю». Ніби все правильно, однак якщо поглянути в оригінальний текст, то дієслово «бара» (створив) вживається в однині, а «елогім» (Бог) – у множині, тобто дослівно це б звучало як «На початку створив Боги небо і землю». З цієї ж точки зору цікавим є базовий вислів, що ніби вказує на єдність Бога: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний є» (Второзаконня, 6: 4). Здавалося б, що може бути конкретніше. Але якщо знову придивитися до слів, то помітимо, що єврейське слово «ехад» (один) насправді означає не монолітну, а СКЛАДЕНУ єдність, як це буває у випадку з сім’єю, яка складається з чоловіка і жінки, але є єдиною (це слово і зустрічаємо у момент, де Господь говорить про створення сім’ї – Буття 2: 24).
Другим аргументом є множина, у якій сам Бог досить часто говорить про себе:
Буття, 1: 26 «І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою»;
Буття, 3: 22 «І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас»;
Буття, 11: 6-7 « І сказав Господь … зійдемо ж і змішаємо там мову їхню»;
Ісая, 6: 8 «І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас?».

Сюди ж можна віднести потроєння дії, яка стосується єдиного Бога:
Ісая, 33: 10 «Нині Я повстану, – говорить Господь, – нині піднімуся, нині піднесуся». Й у розмові з Мойсеєм Господь наказує йому навчити Аарона і синів, аби ті використовували в подальшому потрійне благословення «Нехай благословить тебе Господь і збереже тебе! Нехай зглянеться на тебе Господь світлим лицем Своїм і помилує тебе! Нехай зверне Господь лице Своє на тебе і дасть тобі мир!» (Числа, 6: 24-26)

Дехто з пророків також звертається до Бога потрійно. Наприклад, пророк Даниїл: «Господи! почуй; Господи! прости; Господи! зваж і вчини, не зволікай заради Тебе Самого, Боже мій» (Дан. 9: 19). А Ісаї Господь сам відкриває свою троіїчність, говорячи від імені Сина «Я і спочатку говорив не таємно; з того часу, як це відбувається, Я був там; і нині послав Мене Господь Бог і Дух Його» (Ісая, 48: 16).

Певною ознакою «троїчності» можна вважати і потрійне славословлення ангелів: «І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф!» (Ісаї 6, 3).

Як бачимо, фактів більш ніж достатньо. Звичайно, можна спробувати (як це робиться у деяких сектах) використати аргумент, що насправді в усіх цих випадках Господь радився з ангелами, але ж це «духи службові», тому ситуація виходить на рівень абсурду, схожого до того, який згадує святий Василій Великий у своєму «Шестидневі» (9-а бесіда): ніби Бог сам з собою розмовляє, сам з собою радиться і сам собі наказує. Тому маємо укріпитися у вірі, переданій нам Святими отцями, і визнавати «Трійцю єдиносущну і неподільну» з Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

PS.

Я обіцяв пояснити, чому ж Мойсей і пророки після нього не досить чітко висвітлили питання троїчності Бога, хоча напевне це відчували. Насправді все досить просто: іудейський народ, живучи серед язичників, за найменшого натяку на можливість кількох богів (бо зрозуміти триєдиність практично неможливо, у це слід повірити) міг скотитися до примітивного багатобожжя («де три, там і чотири» і т. д.). Аби уникнути цього і не вводити тогочасних людей у спокусу, Господь і мусив до часу прикрити цю істину таїною недомовленності. Ми ж сучасні, що «віруємо, не бачивши» (Івана, 20: 29), маємо дорослий розум і можемо сприйняти цю істину чистим і відкритим серцем.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *