Що собі надумав…

Хто не читав моєї п’ятничної публікації – раджу зробити це зараз, адже в сьогоднішній мова йтиме про висновки з неї. Для зручності розбив усі думки, що виникли з приводу публікацій на цьому блозі та його подальшої долі, на кілька груп. Оскільки нещодавно прочитав кілька книжок Тоні Бюзена про карти пам’яті (анг. Mind map, задовільного українського перекладу не знайшов), спочатку дам загальну схему:

Вимоги до публікації

Розглянемо кожен з нюансів докладніше:

Зміст. Як не дивно, більшість авторів посібників з письменництва і блоговедення не радять значно на цьому зациклюватися. Головне – щоб було цікаво вам і було цікаво написано, а пошановувач (чи «інтернет-серфер») знайдеться. Не слід забувати, що блог – це не підручник і не монографія, це спосіб самовираження. Є що «виразити» – висловлюйтеся. Якщо зможете зробити це ще й грамотно та цікаво – ви на шляху до успіху. Стосовно цього блогу: постійно вживаючи в публікаціях «крилатий латинський вислів», я зміг піднятися з цим виразом на першу-другу позицію в Гугл-пошуку. І що? Нічого. Бо шукають цей вираз не так вже й часто. Тож буду робити більший акцент на актуальні події (намагаючись не залазити у політичний бруд), а також на виписки з популярної літератури, яка ще не перекладена українською (україномовний сегмент інтернету зростає, і шукати українські тексти будуть частіше). Також планую зібрати на цей блог все, що було написано для інших сайтів – зокрема, серію православно-пізнавальний статей з Апологету.

Автор. Як вже зазначав у п’ятницю, будь-яка вдала публікація (на яку б тему вона не була написана) – це публікація персоніфікована (навіть якщо автора на перший погляд і не помітно). Тож і тут планую провести певні зміни: не доповнювати чужі виписки своїми примітками, а переповідати зміст, вставляючи у потрібні місця відповідні цитати. Це не лише «авторизує» публікацію, але й дещо збільшить розмір публікації, що (за деякими даними) також грає роль для пошукових систем.

Періодичність. Якщо ви помітили, з лютого публікації з’являлися щодня. Просто начитався про заробляння на «постових» (а хто з нас не мріє заробляти на своєму блозі), а там – чим більше публікацій, тим краще. Але, знову ж, мало написати багато публікацій, для них повинні бути читачі. Не впевнений, але думаю, що дехто з підписантів відписався від сайту саме через таке щоденне «бомбардування». Психологічно краще, коли читач очікує публікації, по кілька разів на день заходить на сайт чи перевіряє новинарну стрічку, ніж коли він зранку бачить вашу публікацію і приречено думає «…і так щодня». Саме тому (а ще й через появу інших планів) публікації з’являтимуться рідше – аж до лише однієї-двох на тиждень.

Посилання. Стосовно внутрішніх (перехресних) все зрозуміло – чим більше публікацій на сайті «пов’язано», тим краще це сприймається пошуковою системою. Але не віддавайте проставляння внутрішніх посилань на відкуп автоматизованим системам – вони іноді просто пов’язують між собою слова різних публікацій без врахування змісту й контексту, а це користувача тільки дратує. Стосовно зовнішніх посилань з вашого сайту – більшість посібників з блогозаробляння категорично проти. Я теж одним з перших плагінів поставив «WP No External Links». Та нещодавно, читаючи книжку Браяна Трейсі «Досягнення максимуму» (дякую за пораду ПавлуЛису), натрапив на цікаву, хоча й досить затерту думку: хочеш отримувати – віддавай. Як на мене, ця порада цілком стосується зовнішніх посилань. Особливо для українського сегмента інтернету. Адже не секрет, що більшість авторів сайтів відслідковують, звідки до них прийшли читачі та хто посилається на їхній сайт у своїх публікаціях. А, побачивши посилання з чужого сайту, обов’язково підуть подивитися, що це за сайт. От і маєте додаткову рекламу і додаткових відвідувачів. Врешті, зовнішні посилання завжди можна буде закрити потім, коли сайт зможе приносити гідні прибутки від реклами – для цього вже існують відповідні інструменти.

Розмір публікації. Більшість посібників з блогінгу містять розділ про цю важливу характеристику публікації, адже й справді – читач нині перебірливий і непостійний, щось не сподобалося – піде. Стосовно рекомендацій – радять орієнтуватися на кількість символів, але діапазон досить великий (3-5 тис. знаків). То скільки ж – три чи п’ять? І з пропусками чи без пропусків (а це різниця майже у 20 %)? Крім цього, не враховується те, що більшість публікацій містять графічні матеріали, які автори намагаються поставити на початку статті. Як на мене, доцільніше користуватися іншим показником – «кількість екранів». Колись вичитав, що текст не повинен займати більше трьох екранів (мається на увазі прокручування тексту користувачем). А якщо є можливість – краще дати інформацію лише на один екран, а продовження сховати за кнопкою «Далі…». З цим у мене ніби все гаразд (хоч тут не доведеться нічого змінювати). Ця стаття, до речі, складається з 5014 символів (з врахуванням пропусків, або 4258 без них) і займає три екрани. Трохи завелика, та, сподіваюся, ви дочитали до кінця. Дякую за увагу і до зустрічі у наступних публікаціях.

4 thoughts on “Що собі надумав…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *