Про свободу християнства

БібліяПочинається Великий піст, і можна передбачити появу в пресі та на телебаченні чергової порції нападок на «обмеженість» християнства. Особливо це стосуватиметься православ’я, яке не йде, подібно до протестантизму та католицизму, на поступки у своїх вимогах до життя вірян. Почнуть з посту: це і не актуально в умовах сучасного життя, і небезпечно так надовго позбавляти свій організм тваринних білків, та й взагалі шкідливо так обмежувати свій раціон тощо. Поступово перейдуть і до інших сфер життя. Особливо люблять закидати православ’ю консервативністю в питаннях дівочої цноти та подружньої вірності. Буде й багато чого іншого, про що тут писати немає потреби – кожен, взявши до рук світську газету чи увімкнувши телевізор, зможе вдосталь прочитати про обмеженість і застарілість християнства взагалі та православ’я зокрема. Та найгірше в цій ситуації інше – більшість обвинувачів просто переказуватимуть вигадки одне одного, не завдаючи собі клопоту самостійно розібратися у цих питаннях. Здавалося б – є всі можливості для самоосвіти: немає заборони на читання Біблії, є український переклад Святого письма та праць Святих отців. Але ж ні – значно легше з року в рік переписувати одні й ті ж побрехеньки, приперчуючи їх анекдотами про попів чи фотографіями, де батюшка у піст їсть скоромне чи вживає алкоголь.

Насправді ж християнство має рівень свободи, недоступний більшості інших релігій. Свободи, що походить від розуміння умовності тілесних обмежень і усвідомлення того, що це – лише інструмент, але аж ніяк не мета християнського життя. Зазирнімо у Перше послання апостола Павла до коринф’ян – цей гімн християнської свободи. Люди, що звикли до єврейської прискіпливості у дотриманні зовнішніх ритуалів, ставлять апостолу суто практичні запитання: що можна їсти, а чого не можна, чи варто одружуватися і чи дозволено розлучатися. І апостол відповідає. Відповідає так, що для людей, які звикли пильнувати лише зовнішні ознаки віри, його слова можуть стати надзвичайною спокусою.

Що можна їсти? – Все! Навіть ідоложертовне, від якого застерігають новонавернених християн інші апостоли, Павло дозволяє (1Кор. 10:25-27). Та лише за однієї умови – якщо совість твоя не звинувачує тебе. Якщо ти твердо і усвідомлено віруєш, що уся їжа створена Богом для людей і що «їдол у світі ніщо» (1Кор. 8:4) – можеш їсти усе. Чи не з цієї причини древні подвижники воліли краще з’їсти у піст шматок м’яса, ніж образити людину, яка (можливо, на останні гроші) приготувала це частування. Вони пам’ятали слова апостола «суддя ж менi Господь» (1Кор. 4:4) і були переконані, що на справедливих Божих терезах любов до ближнього переважить зовнішні релігійні приписи. Але і у житіях древніх старців, і у апостольській науці знаходимо важливу заувагу: якщо тобі прямо сказали, що це ідоложертовне – не їж. Не тому, що їжа раптом стала іншою, а заради людей, віра яких слабша за твою і які можуть спокуситися, бачачи порушення тобою загальноприйнятих настанов.

Подібна ситуація і щодо шлюбу. Чи одружуватися? – Ні! Апостол пояснює: одружившись, будеш думати більше про догоджання сім’ї, аніж Богові (1Кор. 7: 32-33). Але відразу ж додає: та якщо не можеш стримуватися – краще одружись, ніж будеш блудодіяти. Те ж – і стосовно вдівців: по смерті подружжя краще доживати віку самотою, але якщо спокушуєшся – одружися вдруге. І стосовно дочок схожа порада: краще б не видавати їх заміж, але якщо забажають – нехай будуть у шлюбі.

От у чому різниця! Немає старозавітного «дозволено/заборонено», є «краще» і «гірше». Бо є розуміння: зовнішні релігійні приписи – лише інструменти для вдосконалення душі, це стінки, завдяки яким річка нашого духовного життя тече з більшою швидкістю, менше відволікаючись на стороннє. Як підсумок: «Усе мені дозволено» (1Кор. 6:12). Але з обов’язковим застереженням: «…та ніщо не повинне володіти мною». От суть християнської свободи: навчити людину долати перешкоди тілесні, аби краще розвивалося життя духовне. Не у вичитуванні складу майонезу і не у розмірковуванні, чи є у цій ковбасі м’ясо.

Коли б ми були сильними у вірі, коли б пам’ятали, що тілесне – минуще, а духовне – вічне, то піст і взагалі б не знадобився. Недаремно ж апостол прямо вказує: «Їжа не наближає нас до Бога» (1Кор. 8:8). Совість – от що слід тримати у чистоті, от за чим необхідно слідкувати з ретельністю. Та більшість воліє слухати голосу черева, голосу плоті. І для того, аби ми хоч іноді знехтували цими плотськими «крикунами» і почули тихий голос нашої совісті, – і встановлено піст та інші тілесні обмеження. Не для того, щоб змінити м’ясні котлети на соєві, а для того, щоб змінити тілесні пріоритети на духовні. Щоб Господь, прийнявши нас у свою небесну оселю і поглянувши на наше зовнішнє (лише зовнішнє!) виконання релігійних настанов без піклування про духовне зростання, не дорікнув нам словами апостола: «Якщо ми посiяли у вас духовне, то чи велике те, коли пожнемо у вас тiлесне?» (1Кор. 9: 11). Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *