Про Обрізання і обрізання

Василій Великий

Св. Василій Великий

Сьогоднішній день багатий на свята. Хтось вкотре святкує Новий рік (про хронологічну плутанину я вже писав нещодавно), хтось (особливо з цим ім’ям) «справляє Василя» (мається на увазі св. Василій Великий, пам’ять якого вшановується сьогодні), для когось сьогоднішній день – ще одна нагода відвідати знайомих із засіванням і добрими побажаннями. Але в церковному календарі цей день насамперед називають Обрізанням Господнім. Саме ця подія, що сталася на 8-й день після народження Ісуса Христа, є ключовою в церковному богослужінні. І саме нею іноді докоряють християнам. Насправді ж існує традиційний набір таких «докорів»: чому християни, які визнають Старий завіт,  їдять свинину, яка в ньому заборонена (там ще декілька десятків різноманітних тварин перераховується – див. Левит, 11: 4-30), чому не приносять обов’язкову десятину (хоча, правду кажучи, деякі сучасні секти цього вимагають і непогано на цьому заробляють), і, найголовніше – чому не обрізуються. Останній докір підсилюється ще й тим, що сам Ісус Христос обрізався згідно старозавітнього закону. Тож здається, ніби у наших опонентів є всі підстави звинувачувати нас у недотриманні боговстановлених законів і «псевдохристиянстві». У цій статті я не ставлю собі за мету дати розгорнуту відповідь на ці закиди (та й не маю, чесно кажучи, достатньої освіти), але основну ідею спробую висвітлити.
Знаково те, що виникла ця проблема не в останні роки – її вирішували ще перші християнські громади. Це зараз можна сказати «я православний», «я католик» чи «я євангеліст» – у ті часи ти або іудей, або християнин. А якщо ти християнин, що визнає Старий завіт – мусиш виконувати всі його постанови (дотримуватися так званого «обряду Мойсеєвого»). Так думала велика кількість навернених з іудейства фарисеїв, які стверджували, що будь-який язичник, що хоче стати християнином, мусить спочатку «стати іудеєм», тобто виконувати всі вимоги Старого завіту. Зрозуміло, що це було неймовірно важко (адже на той час кожна заповідь обросла величезною кількістю дрібниць і нюансів), тому багато язичників вагалися у прийнятті хрещення. Особливо болісно було про це чути і це бачити апостолові Павлові, який проповідував переважно серед язичницьких народів (це теж, до речі, деякими іудеями вважалося гріхом). За нього, коли він прийшов до інших апостолів у Єрусалим, вступився і Петро, стверджуючи, що усіх старозавітних обрядовостей не можуть дотриматися навіть найортодоксальніші з юдеїв. Тож, заслухавши свідчення апостола Павла про його проповідницьку діяльність серед язичників і прийнявши аргументи апостола Петра, було прийнято спільне рішення, про яке і повідомлено усім християнам: «угодно Святому Духові i нам не покладати на вас більше ніякого тягаря, крім цього необхідного: утримуватися від iдоложертовного, i крови, i задушенини, i блуду i не робити іншим того, чого собі не бажаєте» (Діяння, 15: 28-29). Як бачимо, вимоги значно спростилися. Хоча, чесно кажучи, навіть це виконати неймовірно важко – особливо щодо останнього зобов’язання. Та й з блудом у його новозавітному варіанті («якщо тільки поглянув з бажанням – уже згрішив у думках») теж у багатьох виникнуть проблеми. Тож розслаблюватися не слід – почавши з цих мінімальних вимог, будемо зростати в досконалості (чи хоча б не звалюватися у гріховність). Кого ж зацікавить ґрунтовніший розгляд цього питання, хто вже, за словом апостола Павла, здатен харчуватися не лише молоком, але й твердою їжею – відсилаю вас до богословських праць Отців церкви (того ж Василія Великого, якого ми сьогодні вшановуємо, Григорія Богослова, Іона Золотоуста та багатьох інших). Щоб могли не тільки називатися християнами та на Великдень крашанки святити і Новий рік двічі святкувати, але й, за словом апостола Петра, “всiм, хто домагається вiд вас звiту про ваше уповання, дати вiдповiдь iз лагiднiстю i благоговiнням. (1Петра, 3:15)”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *