Павло Глазовий

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Павло Прокопович Глазовий,
що народився тридцятого серпня 1922-го року, писав:
Мова величава
*****

Якщо в нашiй безталаннiй мовi
Набереться двiстi тисяч слiв,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голiв…

Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
I не мова винна в цьому –
Винуватi люди.

Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припонi,
Язик за зубами.

У чиновницьких чуланах,
Де столи дубовi,
Де неволя i сваволя,
Тiсно нашiй мовi.

По крамницях та пивницях,
Де й повiтря п’яне,
Гасне, в’яне слово наше
Степове, духмяне.

Не для “куплi” мова наша
I не для “продажi”.
Не для того, щоб базiкать
На ледачiм пляжi.

Наше слово не ввiбгати
У сухi трактати,
Щоб лакейством хлiба кусень
Пiдло заробляти,

Щоб брехати, щоб дурити,
Забивати баки,
Позичаючи нахабно
Очi у собаки.

На зачовганих асфальтах,
Де смолою пахне,
Наше слово крила губить,
Наша мова чахне…

Дуєль
*****

Бредуть хлопчаки жовтороті.
Між ними патлатий “чувак”
Бряжчить на дешевій гітарі
І каже кумпанії так:

— Послухайте штучку, реб’ята,
На давній ізвєсний мотив.
Його я злегка подісправив,
А строчки нові сочинив.

“Любил я красотку дівчонку
З кудрями волос до плеча.
Ми чувства свої не таїли,
Була в нас любов горяча.

І жив я своєю любов’ю,
І бреділ лиш нею одной,
Но вот прицепився к дівчонкє
Какой-то чудак доходной.

Нахального етого типа
То здєсь ми встрічали, то там.
За милой моєю дівчонкой
Ходив охломон по п’ятам.

Однажди в саду ботанічном,
В той часті, де сосни та єль,
Застукав я етого типа
І визвав його на дуєль.

Оружія ми не імєлі,
Но нас воспаляла любов.
Ми рвали друг другу одьожу
При помощі рук і зубов.

Когда ми дуєль завершили,
То билі в чом мать родила.
Любов ти, любов удалая,
Ах вот до чего довела!”

Розсипав слова, як полову,
І весело, гарно йому.
Кому окалічено мову,
Спотворено й душу тому.

Здрастє, мама родная!
*****

Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір’ю вітається:
— Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? —

Мати гладить сина по рудому чубчику.
— Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, —
Більш на те скидається, що по-малоруському. —

А синок відказує: — Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?

*****

Серед ночi Київ
Криється туманом.
Розмовляє вiтер
З бронзовим Богданом.
– Облiтав я, каже, –
Вулицi всi чисто.
Як змiнився Київ,
Це прадавнє мiсто!
Де вiтри гуляли,
Там новi квартали…

А Богдан зiтхає:
– Що там тi квартали…
Нинi i кияни
Зовсiм iншi стали.
Я сто лiт на площi
Днюю i ночую,
Але дуже рiдко
Рiдну мову чую.

Кухлик
*****

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він: — Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця: — Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *