Січ 08

Василь Симоненко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Василь Андрійович Симоненко,
що народився восьмого січня 1935-го року, писав:
*****

Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай його земне тяжіння зрадить
І з прокляттям безвість проковтне!

*****

Я не бував за дальніми морями,
Чужих доріг ніколи не топтав —
В своїм краю під буйними вітрами
Щасливим я і вільним виростав.

Мене ліси здоров’ям напували,
Коли бродив у їхній гущині,
Мені поля задумливо шептали
Свої ніким не співані пісні.

Коли не вмів ще й букваря читати,
Ходив, як кажуть, пішки під столом,
Любить людей мене навчила мати
І рідну землю, що б там не було.

Чужих країв ніколи я не бачив,
Принад не знаю їхніх і окрас,
Та вірю серцем щирим і гарячим:
Нема землі такої, як у нас.

Україні
*****

Коли крiзь розпач випнуться надiї
I загудуть на вiтрi степовiм,
Я тодi твоїм iм’ям радiю
I сумую iменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззi дикiм i нiмiм,
Я твоїм iм’ям благословляю,
Проклинаю iменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
I крушить твою вроду вiкову,
Я тодi з твоїм iм’ям вмираю
I в твоєму iменi живу!

Моя мова
*****

Все в тобі з’єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

*****

Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Лебедi материнства
*****

Мрiють крилами з туману лебедi рожевi,
Сиплють ночi у лимани зорi сургучевi.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой бiжи, бiжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебедi, як мрiї,
Опустiться, тихi зорi, синовi пiд вiї.

Темряву тривожили криками пiвнi,
Танцювали лебедi в хатi на стiнi.
Лопотiли крилами i рожевим пiр’ям,
Лоскотали марево золотим сузiр’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспанi тривоги.
У хмiльнi смеркання мавки чорнобровi
Ждатимуть твоєї нiжностi й любовi.

Будуть тебе кликать у сади зеленi
Хлопцiв чорночубих диво-нареченi.
Можеш вибирати друзiв i дружину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Можна вибрать друга i по духу брата,
Та не можна рiдну матiр вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очi материнськi i бiлява хата.

I якщо впадеш ти на чужому полi,
Прийдуть з України верби i тополi,
Стануть над тобою, листям затрiпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 08

Петро Руденко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Петро О.Руденко,
що народився восьмого січня 1935-го року, писав:
Співвітчизникові
*****

Знецінена й затоптана перлина,
Велінням Божим знята із хреста,
Відроджується нині Україна,
Мов квітка яблунева розквіта.

Віднині вже ні бурі, ні посухи
Коріння не відірвуть від землі,
Якщо, набравшись локшини на вуха,
Не проміняєм гривні на рублі.

Нехай уже достигли десь черешні,
І навіть хтось запрошує туди…
Але ж чи зможе там онук прийдешній
Напитися дніпровської води?

І що б не гомоніли ми, панове
(А дехто з нас і досі ще мовчить),
Країна починається із слова,
Що гарно українською звучить!

Якщо у тебе в грудях б’ється серце,
Збагнути маєш істину таку:
Країна починається з джерельця,
Що живить всенародну цю ріку.

Чорнозем увібрав багато крові,
Тому джерельця обирай такі,
Що завжди сонця сповнені й любові
До неньки України навіки.

Нічого в світі вищого немає,
Як та любов, одвічна і свята.
Але ж тебе Матуся научає,
Щоб ти і сам отим джерельцем став.

*****

Якось бачить сільський дядько:
Жде юрба народу,
Поки стрибне самогубець
Із мосту у воду.

Дядько кинувся до нього
І почав благати:
– Є ж у тебе сивий батько
І старенька мати?

Не дай їм померти, кволим,
У самотній хаті!
А той каже: – Я сирота,
Виріс в інтернаті…

– Пожалій дружину й діток,
Не стрибай у воду!
А той бурчить: – Я холостяк,
Без племені й роду…

Дядько учить: – Всі ми діти
Широкого степу,
Згадай славних старих батьків:
Сірка та Мазепу!

Той прислухався й повільно
Відійшов від краю:
-А ці хто такі? – питає.
Я їх щось не знаю!

Сиву голову похнюпив
Дядько, тоді й каже:
– І як таких земля носить?
Стрибай з мосту, враже!

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Микола Луків

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Микола Володимирович Луків,
що народився шостого січня 1949-го року, писав:
Матері
*****

Ночами сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.
За все, що маю, дякую тобі,
За все, що маю і що буду мати…

Немов пилину, світ мене крутив,
Ловив я мрію і мету високу.
Пробач мені, що тяжко завинив, –
Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,
Хіба я міг в ту пору зрозуміти,
Яка святиня – мамина любов,
Яка то мука – як лишають діти.

Аж отепер, як став я батьком сам
І час прийшов стрічать і проводжати,
Я знаю ціну тим святим сльозам,
Які тобі судилося спізнати.

Тому і сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.
Тому спішу подякувать тобі
За все, що маю і що буду мати.

Моя Україна
*****

Люблю, коли яблука квітнуть в саду,
Як вітер луги колихає,
Куди не поїду, куди не піду,
Душа до начал повертає.

Тьмяніють в уяві заморські дива,
Палаци, чужії палати,
Та все ще дорога стає польова –
То стежка до рідної хати.

Хоч як би я людство усе не любив –
Повторюю з гордістю сина:
Для мене лишається диво із див –
Моя Україна.

Тут все мені рідне таке і святе,
Земля ця на світі єдина,
І з гордістю сина кажу я про те,
Що мати мені Україна.

Я слухаю дзвони на Лаврській горі,
Дивлюсь на Софіївські бані,
І вірю в народ, що живе на Дніпрі,
У сили його нездоланні.

*****

Приїжджайте частіше додому,
Щоб не мучила совість потому.
Ні грошей не привозьте, ні слави, –
Будьте з рідними ніжні й ласкаві.
Бо не вічні ні батько, ні мати,
Завтра можете їх не застати.
Щоб не мучила совість потому,
Приїжджайте частіше додому.


*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Ганна Чубач

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Ганна Танасівна Чубач,
що народилася шостого січня 1941-го року, писала:
Повернулися гусоньки рано…
*****

Повернулися гусоньки рано,
А земля
Ще у біле убрана.
Повернулися гуси додому,
Принесли
З моря краплю солону.
Посідали
І мовчки голосять —
Позмерзали
У ніженьки босі.

Ой ви гуси,
Гусяточка сірі,
Чом так рано
Сюди прилетіли?

Гуси низько
Голівоньки хилять.
Гуси тихо
У відповідь квилять:

“Як журитися
В краї чужому,
Краще мерзнуть
У рідному домі”.

Лишають дiтям
*****

Лишають багатство дiтям:
Квартиру, машину, дачу.
Я також своє багатство
Даремно сама не розтрачу.
Залишу допитливiй донi
На обрiї небо погоже,
Днi роботящi, ночi безсоннi
Все те, що прожити не зможу.

Лишають багатство дiтям.
Радiють чи, може, бiднiють?
Спокiйнi, упевненi, ситi
Самi залишить не зумiють.
Залишу довiрливiй донi
Слова, що од вiку правдивi,
Любов у сльозинi солопiй,
Сльозу у любовi щасливiй.

Залишу батькiв заповiти:
Добро на землi засiвати,
Щоб їй, коли виростуть дiти,
Було що у спадок лишати.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Василь Стус

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Василь Семенович Стус,
що народився шостого січня 1938-го року, писав:
*****

Терпи, терпи – терпець тебе шлiфує,
сталить твiй дух – тож i терпи, терпи.
Нiхто тебе з недолi не врятує,
нiхто не зiб’є з власної тропи.
На нiй i стiй, i стiй – допоки скону,
допоки свiту й сонця – стiй i стiй.

Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди i винести зумiй.
Торуй свiй шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навiки вiк.
До нього змалку ти заповiдався
до нього сам Господь тебе прирiк.

*****

Сто рокiв як сконала Сiч.
Сибiр. I соловецькi келiї.
I глупа облягає нiч
пекельний край i крик пекельний.

Сто рокiв мучених надiй,
i сподiвань, i вiр, i кровi
синiв, що за любов таврованi,
сто серць, як сто палахкотiнь.

Та виростають з личакiв,
iз шаровар, з курної хати
раби зростають до синiв
своєї України – матерi.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована вiками,
i не скарать тебе душителям
сибiрами i соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута i непокiрна,
ти випросталася для волi,

Ти гнiвом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости i рости, допоки
не упадуть тюремнi дверi.

I радiсним буремним громом
спадають з неба блискавицi,
Тарасовi провiснi птицi –
слова шугають над Днiпром.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Володимир Сосюра

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Володимир Миколайович Сосюра,
що народився шостого січня 1898-го року, писав:
Любити Вітчизну, любити завжди
*****

Любити Вітчизну, любити завжди,
поля її росні, зелені сади
і їй не жаліти за дні молоді
ні крові у битві, ні поту в труді.
Любити Вітчизну, любити завжди,
і села її і її городи,
і їй всі бажання, пориви й думки
на світлій дорозі у світлі віки.

Рідна мова
*****

Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.

Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.

Як сонця безсмертного коло,
що кресить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті

Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.

Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.

*****

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

*****

Як не любить той край, де вперше ти побачив
солодкий дивний світ, що ми звемо життям,
де вперше став ходить і квіткою неначе
в його теплі зростав і усміхавсь квіткам!

Як не любить той край, що дав тобі і силу,
і гострий зір очей, і розум молодий,
і далі, що тобі красу свою одкрили,
і моря голубий, розгойданий прибій…

Він радість у труді і творчих дум польоти
тобі для слави дав, як шум гаїв і рік,
як сяйво сонячне усій твоїй істоті,
як весни, що до їх тепла ти серцем звик.

З тобою він у снах і наяву з тобою,
ти разом з ним ростеш і змінюєшся з ним,
милуєшся його нетлінною красою,
бо він – твоє життя, твоя любов, твій дім.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Степан Руданський

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Степан Васильович Руданський,
що народився шостого січня 1834-го року, писав:
Наука
*****

Дочекався я
Свого святонька
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:
“Нехай, сину мій,
Ми працюємо.
Нехай цілий вік
Ми горюємо;
Нехай сохну я,
Тато горбиться,
Ти на світ поглянь,
Що там робиться, —
Та не всі ж, як ми,
В землі риються, —
Може, є такі,
Що і миються;
Та не всі ж, як ми,
Димом куряться, —
Може, є такі,
Що й не журяться.
Коли знайдеш їх,
Милий синочку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Ти склони себе,
Як билиночку, простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
Спина з похилу
Не ізкривиться,
Зато ступить пан
Та й подивиться;
Зато ступить пан
На покірного
І прийме тебе,
Як добірного.
І в годиночку —
На драбиночку.
І підеш тоді,
Милий синочку,
І з панами сам
Порівняєшся,
В сріблі-золоті
Закупаєшся;
В сріблі-золоті
Закупаєшся,
З полем батьковим
Розпрощаєшся!”
Але сталося
Друге святонько:
Виряджав у світ
Мене батенько.
Виряджав мене,
Путь показував,
Говорив мен
І приказував:
“Видиш, сину мій,
Як працюємо,
Видиш, сину мій,
Як горюємо.
Кождий на світі
На то родиться…
Не дивись на світ,
Що там робиться!
І на пчіл поглянь:
Є робучії,
Але й трутні є
Неминучії.
Так і на світі:
Їдні риються,
Другі потом їх
Тілько миються.
Будь ти проклятий,
Милий синочку,
Як пігнеш таким
Свою спиночку;
Як пігнеш таким
Свою спиночку,
Як простелишся
На рядниночку.
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Ти тікай від них,
Як від гадини,
Ти не жди від них
Перекладини;
Ти не жди від них
Перекладини,
Ти у світ іди
На оглядини.
Ти у світ іди,
Милий синочку,
Ти усе спізнай —
І билиночку.
Тоді з світом ти
Порівняєшся,
В добрі-розумі
Закупаєшся,
В добрі-розумі
Закупаєшся,
З полем батьковим
Привітаєшся!”

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень