Лип 29

Валерій Кикоть

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Валерій Михайлович Кикоть,
що народився двадцять дев’ятого липня 1961-го року, писав:
Розмова з життям,
або наодинці з народом
(уривок)
*****

Прийму в’язницю і суму
В ім’я святої переміни,
От тільки щастя не прийму
Я без могутньої Вкраїни.

Вона в міжзоряній сім’ї
Давно молитвами і ділом,
Великі пращури мої
Звели її душею й тілом.

Простенький гімн,
що підбадьорює в години песимізму
*****

Нема в минуле вороття,
Нема туди дороги.
Будуй, твори нове життя —
Твоя це перемога!

«Вперед!» — твій напрям і девіз
На заході й світанні.
Тягни чимдуж земний свій віз
І в мить твою останню!

Твій шлях один, він тільки твій —
Долай нові пороги,
Пройти їх з гідністю зумій —
Твоя це перемога!

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Лип 23

Віра Шурман

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Віра Шурман,
що народилася двадцять третього липня 1960-го року, писала:
Молитва
*****

>Поклавши руку на біль у серці,
Молюся: Господи, на люд свій подивись!
Бо зникла гордість, зів’яла чесність,
І всяка впевненість поділася кудись…

Знов невідоме мене лякає.
Хвилююсь дуже за своїх і всіх дітей,
їх юні роки в пітьмі зникають,
Що завтра, Боже, їх у цьому світі жде?

Земля хитнулась знов під ногами,
Як лід розколений. Лечу в обійми дну…
Що буде, Боже, як сил не стане,
Коли і в тебе я поради не знайду?

О, поверни нам свій дар, ту пам’ять,
Що робить з нас живих, розсудливих людей,
Щоб шанували свій рід і матір,
Що завжди вчила нас співать простих пісень.

Поки не згасла в мені іскрина —
Тримаю якось на плаву себе й дітей.
Я вірю, Боже, пошлеш нам сили,
А також щастя для усіх-усіх людей

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Лип 21

Іван Гнатюк

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Іван Федорович Гнатюк,
що народився двадцять першого липня 1929-го року, писав:
Ностальгiя
*****

О хмарко грайлива
Яка ти щаслива
Що, маючи волю,
У далеч пливеш,-
Ти линеш, як мева,
Срiблисто-рожева,
Не чуєш нi болю,
Нi туги – без меж.

Колись неодмiнно
Мою Україну –
Мою найсвятiшу! –
Ти стрiнеш в путi;
Побачиш, як мати
Стоїть коло хати
I слухає тишу
В нiмiй самотi.

А я у неволi –
Колимськiй юдолi –
Караюся, наче
У пеклi на днi,-
Я мов на розп’яттi
Пригадую матiр
I чую, як плаче
Вона по менi.

Я з розпачу млiю
I трачу надiю,
Що стрiнуся з нею
У рiднiм краю,
Та ревно молюся,
Щоб рiдна матуся
Не чула й душею
Про долю мою.

О хмарко весела,
Як будеш у села
Нести над землею
Жагу грозову –
Скажи Українi,
Що я на чужинi
Лиш матiр’ю й Нею
Живу.

Сповiдь
*****

Як не жилось менi – не заздрив я нiкому,
Я тiльки ним живу i житиму незмiнно,-
Воно менi – як хрест, але я весь у ньому –
В твоєму iменi святому, Україно.

Слово
*****

Уста отверзлися – i слово,
Лихим безбатченкам на зло,
Глаголом iстини раптово,
Як зерно в ґрунті, ожило.

I хоч те слово ще не всюди
Пробилось ростом крiзь броню,
Хоч злi манкурти й словоблуди
Його бояться, як вогню;

I хоч ще й нинi лжепророки
Його зрiкаються в життi,
Та крига скресла, i потоки
Життя – змiтають їх з путi.

Були валуєви на нього,
I циркуляри їх були,
Але вони його, живого,
Звести в могилу не змогли.

Були й помазаники Божi,
I слуги чортовi у них…
Те слово стало на сторожi
Рабiв – не кривдникiв своїх.

I хоч ще й нинi їх зневага
Його пригнiчуе – проте
Воно й з глухого саркофага
Крiзь людськi душi проросте.

Джерело
*****

Ти даремно скаржишся, їй-богу,
Не мiлiє мовне джерело,
А якщо намулом затекло,
То себе винуй, а не епоху.

Закоти рукава – ти ж поет,
Прочищай, бо хто ж його прочистить?
Я до нього, рiдного, врочисто
Припадав i в темрявi замет.

Припадав i серцем, i устами,
По словечку пив його снагу,-
Може, й через те я у снiгу
Не замерз, хоч мучився роками.

Чом же ти так боязко над ним
Бiдкаєшся, молячи пощади? –
Таж його самим нам прочищати
Й пити з нього воду – нам самим.

Джерело не вiзьметься багвою,
Мов ковбаня в пiтьмi лiсовiй,-
Стань над ним навколiшки – i пий,
Причащайся мовою живою.

Вичищай намул iз джерела,
Не лякайся втоми, нi простуди –
I воно мiлiшати не буде,
Хоч яка б епоха не прийшла.

“Кобзар”
*****

<Коли окраєць житняка
Мені, було, давала мати,
Я мусив спершу показати,
Чи не брудна моя рука.

Як жебраки, ішли не раз
Голодні, чорні переднівки, –
І хліб святим ставав, бо тільки
Він боронив од смерті нас.

А коло хліба на столі,
На самотканій скатертині
Лежала книга, як святиня, –
Людські надії і жалі.

То був “Кобзар”. Його не міг
Ніхто, не вмивши рук, узяти,
Бо він – святий, казала мати,
Він смерть народу переміг!

Його, мов хліб у чорний час,
Просили в позички сусіди,
Зціляючи серця завсіди
Тим словом, що прорік Тарас!

Із циклу “Правда-мста”
(З вогню Тарасового слова)
*****
Любіть її… Во время люте…

Любіть її – не вірте суєсловам,
У лютий час запроданства – любіть,
Не завдавайте болю їй ні словом,
Ні помислом, що ранить мимохіть.

На зло усім: і лживим патріотам,
І ворогам – любіть її, святу,
Любіть, як матір, кинуту під плотом,
Чи віддану на поглум сироту.

Сам Бог велів любити Україну –
Нещасний край манкуртів і заброд, –
Любіть її не ідолопоклінно,
А як життя, як долю, як народ!

Хай оскверняють ниці фарисеї
Її ім’я і пам’ять лихоліть, –
Любіть до смерті й, гинучи за неї,
Своєю кров’ю – волю освятіть!

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Лип 21

Олена Шовгенева

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Олена Іванівна Шовгенева (Теліга),
що народилася двадцять першого липня 1907-го року, писала:
Поворот
*****

Це буде так: в осінній день прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.

І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість, —
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь
У ці хвилини — гострі і щасливі!

Подумать тільки: наші села й люди,
А завтра прийдемо — до свого міста!
Захоплять владно зголоднілі груди
Своє повітря — тепле та іскристе!

Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:
Усе нове… І до старої вишні
Не вийде мати радісно напроти…

Душа з розбігу стане на сторожі,
Щоб обережно, але гостро стежить
Всі інші душі — зимні чи ворожі —
І всі глибокі поміж ними межі.

І часто серце запалає болем,
А щось гаряче аж за горло стисне,
Коли над рідним, тим же самим полем
Зависне інша, незнайома пісня.

Чекає все: і розпач, і образа,
А рідний край нам буде — чужиною.
Не треба смутку! Зберемось відразу,
Щоб далі йти — дорогою одною.

Заметемо вогнем любови межі,
Перейдемо убрід бурхливі води,
Щоб взяти повно все, що нам належить,
І злитись знову зі своїм народом.

Сучасникам
*****

“Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.

Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Лип 13

Іван Сокульський

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Іван Григорович Сокульський,
що народився тринадцятого липня 1940-го року, писав:
*****

Без України ми – раби останні.
Без тверді камінь, без русла ріка.
Немає нас! І тільки дзвін кайданів…
І тільки плач – безмовний – у віках.

Без України ми не знаєм, хто ми.
Блукаємо – мов більма на очах,
Мов жебраки, безвольні та бездомні,
Вмираємо, не станувши на шлях.

Без України – хмари ми даремні.
Несем свій прах на світовий смітник…
Кому вони, пісні мої тюремні?
Що скаже рабський мій язик?

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Лип 13

Павло Мовчан

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Павло Михайлович Мовчан,
що народився тринадцятого липня 1939-го року, писав:
Земля
(уривки)
*****

О земле, зрощена з душею,
Домівко вічності і слів, –
Співмірен кім’яхові глею,
Сніжинці, що лягла долів,

Постав я з тебе, повертаюсь
У твоє лоно день за днем,
Суть – не вагу – я зберігаю,
Виснажуємось навзаєм.

Твій холод і мене холодить,
Твоє тепло – моє тепло;
Ти – суть, ти – плоть мого народу,
Ти те, що буде, що було…

Не відніму – додам любові,
Змертвілу глину оживлю
І возвеличу в кожнім слові:
– О земле, я тебе люблю!

*****

О Батьківщино, давній біль
Іржею проступа на шкірі;
Та міць і сила, що в тобі,
Нас зміцнює в незрадній вірі,

Бо незнищенні ми – о ні! –
Допоки хоч в одному слові
Відлунюють звитяжні дні,
Що нас наснажують в любові:

До бадилини край стерні,
До урвища, до косогору,
До нових, до грядущих днів,
Сподіваних і вже прозорих.

*****
Блажен, хто оддалік від гомінких турбот…
Горацій

Блажен, хто оддалік від гомінких турбот
Не дбає про свій пай, кладе цілушку в рот
І думає про мить прожиту, пам’ятку,
Що в солі солод є, а мед – у гірчаку.

Блажен, хто береже розважливі слова,
І радістю журбу іржаву сповива,
І, випивши вина прозорого ковток,
Бере у праву руч, мов берло, колосок.

Блажен, хто чує рух і в колуванні днів
На забува про час, про обшири земні
І бачить поза всім безмежну широчінь
І що минуща плоть безслідна, наче й тінь.

Блажен, хто з дня у день весь многотрудний вік
Не випускає з рук чепіг, а у засік
По зернятку збира, щоб лан не здичавів,
Щоб марним не було це колування днів.

Блажен, хто слово “хліб”, як “доля”, вимовля,
Ласкавіє до тих запліднена земля:
То луг пласта до ніг, то пагорб підійма,
То, розступившись враз, углубину прийма.

Іменники
(уривок)
*****
Маркіянові Шашкевичу

Вкраїно рідна!
Руське слово бідне!
Літаєш над папером ти безслідно,
Що й не спіймати кінчиком пера…
Але ж тобі давно уже пора
Стать не відбитком звуку – ярим змістом!
Хоч ти й нетлінне, та життя ж згора,
І кожна річ таїть у собі іскру.

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Лип 04

Борис Мозолевський

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Борис Миколайович Мозолевський,
що народився четвертого липня 1936-го року, писав:
Ірій
ІХ. На полі бою
(уривок)
*****

Нас мало, і не в зброї наша сила.
Нам наша правда вища всіх щедрот,
Допоки гідність нас не полишила,
Допоки не загине й наш народ.

Над мареннями нашими і снами,
Із наших ран, і крові, і ганьби
В нові світи ми проростем синами,
Змужнілими стократ для боротьби.

Вони зведуться, сильні нашим духом,
І зайдам губи скривить переляк.
І зорі, зорі, зорі, а не мухи
Усіють їхній нездоланний шлях.

Ірій
XVII. Золота симфонія пекторалі
(уривок)
*****

Світе мій щирий, який ти чистий!
Світе прозорий, який ти гожий!
Хочеться ноги в росу вмочити
І цілувати ув очі рожі.

Світе мій дивний, світе казковий! —
Від повноти аж вгинається обрій.
Чи, може, кінь загубив підкову,
Чи світить місяць к годині добрій.

Буйно огудина переплелася.
Квіти медами течуть із огудини.
Світе, оспіваний перепелами,
Жайвором, горлицями, сорокопудами,

Сяй і слався, наш добрий світе,
Небо своє прихили над нами!
Ми твої паростки, ми твої діти,—
Будьмо ж не пасинками, а синами!

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень