Січ 06

Ганна Чубач

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Ганна Танасівна Чубач,
що народилася шостого січня 1941-го року, писала:
Повернулися гусоньки рано…
*****

Повернулися гусоньки рано,
А земля
Ще у біле убрана.
Повернулися гуси додому,
Принесли
З моря краплю солону.
Посідали
І мовчки голосять —
Позмерзали
У ніженьки босі.

Ой ви гуси,
Гусяточка сірі,
Чом так рано
Сюди прилетіли?

Гуси низько
Голівоньки хилять.
Гуси тихо
У відповідь квилять:

“Як журитися
В краї чужому,
Краще мерзнуть
У рідному домі”.

Лишають дiтям
*****

Лишають багатство дiтям:
Квартиру, машину, дачу.
Я також своє багатство
Даремно сама не розтрачу.
Залишу допитливiй донi
На обрiї небо погоже,
Днi роботящi, ночi безсоннi
Все те, що прожити не зможу.

Лишають багатство дiтям.
Радiють чи, може, бiднiють?
Спокiйнi, упевненi, ситi
Самi залишить не зумiють.
Залишу довiрливiй донi
Слова, що од вiку правдивi,
Любов у сльозинi солопiй,
Сльозу у любовi щасливiй.

Залишу батькiв заповiти:
Добро на землi засiвати,
Щоб їй, коли виростуть дiти,
Було що у спадок лишати.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Василь Стус

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Василь Семенович Стус,
що народився шостого січня 1938-го року, писав:
*****

Терпи, терпи – терпець тебе шлiфує,
сталить твiй дух – тож i терпи, терпи.
Нiхто тебе з недолi не врятує,
нiхто не зiб’є з власної тропи.
На нiй i стiй, i стiй – допоки скону,
допоки свiту й сонця – стiй i стiй.

Хай шлях – до раю, пекла чи полону –
усе пройди i винести зумiй.
Торуй свiй шлях – той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навiки вiк.
До нього змалку ти заповiдався
до нього сам Господь тебе прирiк.

*****

Сто рокiв як сконала Сiч.
Сибiр. I соловецькi келiї.
I глупа облягає нiч
пекельний край i крик пекельний.

Сто рокiв мучених надiй,
i сподiвань, i вiр, i кровi
синiв, що за любов таврованi,
сто серць, як сто палахкотiнь.

Та виростають з личакiв,
iз шаровар, з курної хати
раби зростають до синiв
своєї України – матерi.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,
земля, рабована вiками,
i не скарать тебе душителям
сибiрами i соловками.

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже, крута i непокiрна,
ти випросталася для волi,

Ти гнiвом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою,
йому ж рости i рости, допоки
не упадуть тюремнi дверi.

I радiсним буремним громом
спадають з неба блискавицi,
Тарасовi провiснi птицi –
слова шугають над Днiпром.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Володимир Сосюра

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Володимир Миколайович Сосюра,
що народився шостого січня 1898-го року, писав:
Любити Вітчизну, любити завжди
*****

Любити Вітчизну, любити завжди,
поля її росні, зелені сади
і їй не жаліти за дні молоді
ні крові у битві, ні поту в труді.
Любити Вітчизну, любити завжди,
і села її і її городи,
і їй всі бажання, пориви й думки
на світлій дорозі у світлі віки.

Рідна мова
*****

Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.

Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.

Як сонця безсмертного коло,
що кресить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті

Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.

Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.

*****

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

*****

Як не любить той край, де вперше ти побачив
солодкий дивний світ, що ми звемо життям,
де вперше став ходить і квіткою неначе
в його теплі зростав і усміхавсь квіткам!

Як не любить той край, що дав тобі і силу,
і гострий зір очей, і розум молодий,
і далі, що тобі красу свою одкрили,
і моря голубий, розгойданий прибій…

Він радість у труді і творчих дум польоти
тобі для слави дав, як шум гаїв і рік,
як сяйво сонячне усій твоїй істоті,
як весни, що до їх тепла ти серцем звик.

З тобою він у снах і наяву з тобою,
ти разом з ним ростеш і змінюєшся з ним,
милуєшся його нетлінною красою,
бо він – твоє життя, твоя любов, твій дім.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Степан Руданський

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Степан Васильович Руданський,
що народився шостого січня 1834-го року, писав:
Наука
*****

Дочекався я
Свого святонька
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:
“Нехай, сину мій,
Ми працюємо.
Нехай цілий вік
Ми горюємо;
Нехай сохну я,
Тато горбиться,
Ти на світ поглянь,
Що там робиться, —
Та не всі ж, як ми,
В землі риються, —
Може, є такі,
Що і миються;
Та не всі ж, як ми,
Димом куряться, —
Може, є такі,
Що й не журяться.
Коли знайдеш їх,
Милий синочку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Ти склони себе,
Як билиночку, простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
Спина з похилу
Не ізкривиться,
Зато ступить пан
Та й подивиться;
Зато ступить пан
На покірного
І прийме тебе,
Як добірного.
І в годиночку —
На драбиночку.
І підеш тоді,
Милий синочку,
І з панами сам
Порівняєшся,
В сріблі-золоті
Закупаєшся;
В сріблі-золоті
Закупаєшся,
З полем батьковим
Розпрощаєшся!”
Але сталося
Друге святонько:
Виряджав у світ
Мене батенько.
Виряджав мене,
Путь показував,
Говорив мен
І приказував:
“Видиш, сину мій,
Як працюємо,
Видиш, сину мій,
Як горюємо.
Кождий на світі
На то родиться…
Не дивись на світ,
Що там робиться!
І на пчіл поглянь:
Є робучії,
Але й трутні є
Неминучії.
Так і на світі:
Їдні риються,
Другі потом їх
Тілько миються.
Будь ти проклятий,
Милий синочку,
Як пігнеш таким
Свою спиночку;
Як пігнеш таким
Свою спиночку,
Як простелишся
На рядниночку.
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Ти тікай від них,
Як від гадини,
Ти не жди від них
Перекладини;
Ти не жди від них
Перекладини,
Ти у світ іди
На оглядини.
Ти у світ іди,
Милий синочку,
Ти усе спізнай —
І билиночку.
Тоді з світом ти
Порівняєшся,
В добрі-розумі
Закупаєшся,
В добрі-розумі
Закупаєшся,
З полем батьковим
Привітаєшся!”

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 03

Микола Чернявський

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Микола Федорович Чернявський,
що народився третього січня 1868-го року, писав:
Рідний край
*****

У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай.
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай.
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня ростини,
А нас, людей, без батьківщини

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 01

Данило Кононенко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

 Данило Андрійович Кононенко,
що народився першого січня 1942-го року, писав:

Україні
*****

Україно! Сонячна короно!
Материнська ласка і любов!
Я з твойого саду стигле ґроно,
Я твоя козацька чиста кров!
Я твоя і плоть, і врода, й очі,
Я бентежність із твого чола.
У житті нічого більш не хочу, –
Тільки б ти щасливою була!
***
Нероздільні земля і небо,
Нероздільна моя сім’я,
Нероздільна любов до тебе,
Дорога матусю моя;
Нероздільна людська родина,
Наша мова і наша кров,
І єдиній моїй Україні –
Нероздільна моя любов.

*****
Учасникам конкурсу
з української мови
імені Петра Яцика

Шануйте, любіть рідну мову.
Любіть не лише в словниках,
А в думах народних, в піснях –
Вона там первісна, чудова.

Вона там, як квітка із гаю,
Наповнена соком, духмяна.
І цвітом своїм полум’яним
Всміхається, мов промовляє:

“Я рідна, я ваша навіки,
Без мене не можна прожити”.
Ми будемо мову любити,
Як сонце, як поле, як ріки.

Як любимо неню і тата,
Як любимо брата й сестричку,
Як землю зелена травичка,
Як любить сім’ю рідна хата.

Нам Богом дарована мова:
Співуча, і ніжна, й красива.
У ній наша мудрість і сила,
Життя невмируща основа.

Любімо, шануймо, плекаймо,
Як сад, як маленьку дитину,
Як рідну свою Батьківщину,
її у борні захищаймо.

В нас мова – як море безкрає,
Як небо ясне, голубе.
І той, хто її не вивчає,
Той сам обкрадає себе.

Вивчаймо свою рідну мову,
І з нею не згинемо ми.
І справжніми будем людьми,
Бо ж мова у нас пречудова!

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Січ 01

Ігор Павлюк

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Ігор Зиновійович Павлюк,
що народився першого січня 1967-го року, писав:
*****

Що вже нам питати: хто ми? де ми?
Забувати внукам не з руки
Шрамами написані поеми,
Вишиті шаблями сорочки.

Як останню заповідь для сина
З материнським хлібом на столі:
“Не топчи найпершу батьківщину,
Коли йдеш до іншої землі…”

*****

Я мав твій хліб і пив твоє вино.
Вітриська кіс уста чиїсь сушили.
Твій рід старіший за Христа — як Ной,—
Якого дощ очистив і окрилив.

Ти те, до чого звикнути — ніяк.
Продати можна, а купити — в біса!..
Я зовсім — ти, а ти — хоч трохи я:
Сльоза, трава, метелиця, гульвіса…

З варяг — у греки. З церкви — в козаки.
Повстання, бунти, крики революцій!..
Годована з ворожої руки
Своїм же хлібом, мішаним на муці.

З тобою важко й високо мені.
Хтось жартував, а ти любила справді.
Сміялася, як іскра у вогні,
І плакала, щоб мій не бачив прадід…

В гаях, в корчмі, на гетьманських балах —
Співала вся — глибока і дитинна…
Твоєї долі зламана стріла,
Тебе я вибрав генами,
Вкраїно.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень