Січ 14

Сильвестр Яричевський

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Сильвестр Гнатович Яричевський,
що народився чотирнадцятого січня 1871-го року, писав:
Рідній країні
*****

Рідна країно, ясен мій цвіте,
Скажи, як можна Твій біль вкоїти?
Пішов би небом зорі збирати –
На Твої рани класти їх, Мати!
Може, потреба сонця проміння
На те велике Твоє терпіння?
Радо я кину утіхи власні –
Піду в’язати промені ясні…
Коби знайшов я тую керницю,
Що всецілющу криє водицю:
Воду носив би, що стало б сили –
Від днів поранніх аж до могили…

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 13

Іван Коваленко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Іван Юхимович Коваленко,
що народився тринадцятого січня 1919-го року, писав:
На світі так мало потрібно людині…
*****

На світі так мало потрібно людині –
Лиш дах, трохи їжі та трохи тепла,
А одяг – пусте (зневажаю донині),
Аби лиш від погляду вкрити тіла.

Але для душі треба більше людині.
Багато, що треба, щоб дійсно жила, –
І пісня, і сонце, і цвіт на калині,
І зорі на небі, і добрі діла.

Душі ще потрібно багато любові,
І віри, й надії, й молитви у слові.

Молитва
*****

Благослови мій сон від вечора й до рану,
У сні мене й на мить не залиши,
І життєдайну влий у тіло прану,
Дай спокій і наснагу для душі.

Благослови зорю і мій новий світанок,
Зір проясни, зроби гострішим слух,
Дай усміх на вуста, щоб привітати ранок,
Прости усі гріхи і укріпи мій дух.

Благослови мій день і дай мені роботи,
І задум кожен мій, і вчинок освяти,
Пошли мені нові тяжкі турботи
І сили дай, щоб зло перемогти.

Благослови мою годину вечорову,
Прийми любов мою, молитву у віршах,
Нехай наступний день Тобою буде повен,
Допоможи мені і освяти мій шлях!

Формула мети
*****

Ввійшов у моду автотренінг.
Всі прагнуть щось в житті знайти.
І нас навчають мудрі вчені:
Шукайте формулу мети!

Щоб досягнути до вершини,
Щоб океан перепливти,
Бажання мало для людини –
Потрібна формула мети.

Щоб слід лишити після себе,
Не буть незрячим, як кроти,
Щоб піднестися аж до неба,
Потрібна формула мети.

Я ці поради не засвоїв.
Себе від стресів берегти
Не буду я. Вона зі мною –
Найвища формула мети!

Подяка вам, хороші вчені!
Та з міхом формул не спішіть.
Я вірю тільки у натхнення
І голос Бога у душі.

Сповідь
*****

Я неправедно жив:
І моливсь, і постився я мало,
У турботах дрібних
Витрачав я і сили, і час,
Оступавсь на шляху,
Спотикався і падав, бувало,
І покару тяжку
Ніс за це я від себе не раз.

Я неправедно жив:
Не здолав усіх потягів плоті,
Хоч тримав їх, як псів,
Все життя на міцних ланцюгах.
Марнолюбства свого
Я не зміг до кінця побороти
Й вабу слави пусту
Грішно бачив я іноді в снах.

Я неправедно жив:
Не збагнув всеї величі духу
І у душу впускав
Світ пустих і примарних речей.
Часто кривди терпів,
Мовчки зносив образи й наругу,
І всього не зробив,
Що я зміг би зробить для людей.

Я неправедно жив,
Бо я мало любив Україну,
Я за неї не йшов
У петлю, чи на кулю й на хрест.
Я усе їй віддав,
Та мужніших чекав на заміну,
Що здобудуть в борні
Їй свободу, і славу, і честь.

Я неправедно жив…
Не для мене святого печатка,
І покута тяжка
На душі моїй вічно лежить,
Та коли б довелось
Все життя починати спочатку,
Я б хотів іще раз
Так неправедно й грішно прожить.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 12

Анатолій Лісовий

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Анатолій Лісовий,
що народився дванадцятого січня 1956-го року, писав:
Чорнобиль починається із нас
*****

Воліємо ховатися в юрбі
І вседозволеність вважаєм криком моди.
Чорнобиль наш шукаймо у собі:
Століття рабства дарма не проходять.

Чорнобиль починається із нас —
Із власної нестерпності і болю.
Життя дарує нам останній шанс,
Аби змінить на краще власну долю.

Чорнобиль починається із нас —
Задумайтесь і схаменіться, люди!
Кричу, благаю і молюсь за вас,
Бо ж нам життя на цій землі не буде!

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Січ 10

Людмила Борщ

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Людмила Борщ,
що народилася десятого січня 1949-го року, писала:
Материнське щастя
*****

Як ночами ти не спиш недремно,
То не раз змахнеш краплини поту.
Що ж, прислів’я мовить недаремно:
Хто не мав дітей — не знав турботи.

А зростуть, то скільки ж дум у неньки
І тривог за кожне їхнє діло…
Голова боліла від маленьких,
Від дорослих – серце заболіло.

Але що ці клопоти й тривоги?..
Та хіба ж із щастям їх зрівняти,
Як дитя, зіп’явшись вже на ноги,
Перший крок ступає по кімнаті!

Як уперше ти почуєш „мамо”,
Як до школи відведеш за руку,
Згодом вже одержиш телеграму:
„Матінко! Вітаю Вас з онуком!”

Добре, як в собі, впізнать дитину,—
Таж вона твої продовжить роки.
Добре дати світові людину,
А дитині дати світ широкий,

Дати їй сади, де цвіту рясно,
Сині гори, неспокійні ріки…
Хто не мав дітей — не звідав щастя,
Власну долю обікрав навіки.

*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 08

Василь Симоненко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Василь Андрійович Симоненко,
що народився восьмого січня 1935-го року, писав:
*****

Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя вливаються моє.

Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.

Хто тебе любов’ю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай його земне тяжіння зрадить
І з прокляттям безвість проковтне!

*****

Я не бував за дальніми морями,
Чужих доріг ніколи не топтав —
В своїм краю під буйними вітрами
Щасливим я і вільним виростав.

Мене ліси здоров’ям напували,
Коли бродив у їхній гущині,
Мені поля задумливо шептали
Свої ніким не співані пісні.

Коли не вмів ще й букваря читати,
Ходив, як кажуть, пішки під столом,
Любить людей мене навчила мати
І рідну землю, що б там не було.

Чужих країв ніколи я не бачив,
Принад не знаю їхніх і окрас,
Та вірю серцем щирим і гарячим:
Нема землі такої, як у нас.

Україні
*****

Коли крiзь розпач випнуться надiї
I загудуть на вiтрi степовiм,
Я тодi твоїм iм’ям радiю
I сумую iменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззi дикiм i нiмiм,
Я твоїм iм’ям благословляю,
Проклинаю iменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
I крушить твою вроду вiкову,
Я тодi з твоїм iм’ям вмираю
I в твоєму iменi живу!

Моя мова
*****

Все в тобі з’єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

*****

Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю —
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.

Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Лебедi материнства
*****

Мрiють крилами з туману лебедi рожевi,
Сиплють ночi у лимани зорi сургучевi.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой бiжи, бiжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебедi, як мрiї,
Опустiться, тихi зорi, синовi пiд вiї.

Темряву тривожили криками пiвнi,
Танцювали лебедi в хатi на стiнi.
Лопотiли крилами i рожевим пiр’ям,
Лоскотали марево золотим сузiр’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспанi тривоги.
У хмiльнi смеркання мавки чорнобровi
Ждатимуть твоєї нiжностi й любовi.

Будуть тебе кликать у сади зеленi
Хлопцiв чорночубих диво-нареченi.
Можеш вибирати друзiв i дружину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Можна вибрать друга i по духу брата,
Та не можна рiдну матiр вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очi материнськi i бiлява хата.

I якщо впадеш ти на чужому полi,
Прийдуть з України верби i тополi,
Стануть над тобою, листям затрiпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на свiтi вибирати, сину,
Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 08

Петро Руденко

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Петро О.Руденко,
що народився восьмого січня 1935-го року, писав:
Співвітчизникові
*****

Знецінена й затоптана перлина,
Велінням Божим знята із хреста,
Відроджується нині Україна,
Мов квітка яблунева розквіта.

Віднині вже ні бурі, ні посухи
Коріння не відірвуть від землі,
Якщо, набравшись локшини на вуха,
Не проміняєм гривні на рублі.

Нехай уже достигли десь черешні,
І навіть хтось запрошує туди…
Але ж чи зможе там онук прийдешній
Напитися дніпровської води?

І що б не гомоніли ми, панове
(А дехто з нас і досі ще мовчить),
Країна починається із слова,
Що гарно українською звучить!

Якщо у тебе в грудях б’ється серце,
Збагнути маєш істину таку:
Країна починається з джерельця,
Що живить всенародну цю ріку.

Чорнозем увібрав багато крові,
Тому джерельця обирай такі,
Що завжди сонця сповнені й любові
До неньки України навіки.

Нічого в світі вищого немає,
Як та любов, одвічна і свята.
Але ж тебе Матуся научає,
Щоб ти і сам отим джерельцем став.

*****

Якось бачить сільський дядько:
Жде юрба народу,
Поки стрибне самогубець
Із мосту у воду.

Дядько кинувся до нього
І почав благати:
– Є ж у тебе сивий батько
І старенька мати?

Не дай їм померти, кволим,
У самотній хаті!
А той каже: – Я сирота,
Виріс в інтернаті…

– Пожалій дружину й діток,
Не стрибай у воду!
А той бурчить: – Я холостяк,
Без племені й роду…

Дядько учить: – Всі ми діти
Широкого степу,
Згадай славних старих батьків:
Сірка та Мазепу!

Той прислухався й повільно
Відійшов від краю:
-А ці хто такі? – питає.
Я їх щось не знаю!

Сиву голову похнюпив
Дядько, тоді й каже:
– І як таких земля носить?
Стрибай з мосту, враже!

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Січ 06

Микола Луків

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Микола Володимирович Луків,
що народився шостого січня 1949-го року, писав:
Матері
*****

Ночами сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.
За все, що маю, дякую тобі,
За все, що маю і що буду мати…

Немов пилину, світ мене крутив,
Ловив я мрію і мету високу.
Пробач мені, що тяжко завинив, –
Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,
Хіба я міг в ту пору зрозуміти,
Яка святиня – мамина любов,
Яка то мука – як лишають діти.

Аж отепер, як став я батьком сам
І час прийшов стрічать і проводжати,
Я знаю ціну тим святим сльозам,
Які тобі судилося спізнати.

Тому і сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.
Тому спішу подякувать тобі
За все, що маю і що буду мати.

Моя Україна
*****

Люблю, коли яблука квітнуть в саду,
Як вітер луги колихає,
Куди не поїду, куди не піду,
Душа до начал повертає.

Тьмяніють в уяві заморські дива,
Палаци, чужії палати,
Та все ще дорога стає польова –
То стежка до рідної хати.

Хоч як би я людство усе не любив –
Повторюю з гордістю сина:
Для мене лишається диво із див –
Моя Україна.

Тут все мені рідне таке і святе,
Земля ця на світі єдина,
І з гордістю сина кажу я про те,
Що мати мені Україна.

Я слухаю дзвони на Лаврській горі,
Дивлюсь на Софіївські бані,
І вірю в народ, що живе на Дніпрі,
У сили його нездоланні.

*****

Приїжджайте частіше додому,
Щоб не мучила совість потому.
Ні грошей не привозьте, ні слави, –
Будьте з рідними ніжні й ласкаві.
Бо не вічні ні батько, ні мати,
Завтра можете їх не застати.
Щоб не мучила совість потому,
Приїжджайте частіше додому.


*****

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень