Митрополит Сурожський Антоній. Молитва і життя (ч. 3)

Митрополит Сурожський Антоній. Молитва і життяМинув тиждень і ми продовжуємо (див. частина 1, частина 2) знайомство з православною книжкою, присвяченою молитві (Митрополит Сурожский Антоний. Молитва и жизнь (Living Prayer. – London, 1966) / Пер. с англ.: Журнал Московской Патриархии. 1968. №№ 3-7 (с сокр.); Рига, 1992). Можливо, комусь це і здається цілком зрозумілим, однак автор знову і знову наголошує на необхідності не лише молитися Богові, але й прислухатися до Божих відповідей. А в самій молитві не намагатися «переконати» Бога в необхідності потрібного нам вирішення проблеми, а просити Його щонайкраще влаштувати наші справи з Його божественною мудрістю і провидінням. Книжки подібного змісту щонайменше придатні до читання з екрану (особливо у натовпі великого міста) – їх краще читати (і перечитувати) у тиші чи на природі. Тож сподіваюся, що мої нотатки заохотять вас якщо не придбати цю книжку (на жаль, довгі пошуки не допомогли мені відшукати її переклад на українську мову), то хоча б замислитися над тезами, що їх я відібрав для своїх виписок:

  • Паралельно з дисципліною розумовою ми повинні навчитися мати мирне тіло.
  • Треба навчитися бути зібраним без напруження.
  • Ми повинні володіти своїм тілом так, щоб воно не заважало нашій зібраності, а сприяло їй.
  • «Одна з необхідних умов успіху – ніколи не допускати тілесного розм’якшення; будьте, як струна скрипки, налаштована на певну ноту, без розслаблення або перенапруження; тримайте тіло випрямленим, плечі відведеними назад, голову тримайте вільно» (Феофан Затворник)
  • Увага значно більше піддається впливу волі, ніж ми думаємо.
  • Єдиний спосіб остаточно позбутися поганих думок – це корінним чином змінити все наше ставлення до життя.
  • Доти, доки нас глибоко зачіпають усі буденні дрібниці, ми не зуміємо молитися від усього серця; вони завжди будуть забарвлювати хід наших думок.
  • Є тілесний голод, що виник з нашого минулого і нашого сьогодення, і є голод духовний, породжений нашим майбутнім і нашим покликанням.
  • Три щаблі людського сходження від закону до благодаті: Ламех, який говорить, що, будучи ображеним, помститься за себе в сімдесят разів усемеро (Буття, 4:24); Синайський закон «око за око і зуб за зуб» (Вихід, 21:24); Христос, що каже: до сімдесяти разів по сім прощай братові своєму (Мф. 18:22).
  • Часто милостиню подають від байдужого достатку.
  • Треба викорінювати всі незначне і дріб’язкове в собі і в своїх стосунках з людьми.
  • Уважно спостерігаючи за своїми думками, можна поступово навчитися розрізняти їх цінність.
  • Ніхто не просить нас проливати сльози і шукати зворушливої зустрічі з жертвою нашої жорстокості, навіть якщо ця жертва – Бог. Очікується від нас зовсім інше: щоб, зрозумівши свою неправоту, ми її виправили.
  • У храмі Господь – у Себе вдома; Він не тільки Творець і Господар по праву, – тут Його і визнають Творцем і Господом. Поза храмом Він діє, коли може і як може; всередині храму Він у всій Своїй владі і силі, і вже від нас залежить приходити до Нього.
  • Вся земля, створена Богом, стала ареною людського гріха.
  • Стоячи перед чудотворними іконами, відчуваєш, як вони самі звертаються до тебе.
  • Ми віримо і не віримо водночас, і віра виявляє свою міру в подоланні власних сумнівів.
  • Чудо – це не порушення законів занепалого світу, а відновлення законів Царства Божого (як тут не згадати тезу о. Серафима (Роуза), що сучасна наука не може підходити зі своїм мірилом до трактування подій створення світу, оскільки закони того часу абсолютно не подібні до сучасних – прим. моя).
  • Правильний настрій молитви: “Настільки, наскільки я можу судити про те, що правильно, хай буде так; але якщо я помиляюся, то прийми не моє слово, а мій намір”.
  • Іноді ми знаємо, що нічого не можна зробити, крім як перебувати у мовчанні, хоча ми готові життя своє віддати, аби тільки допомогти.
  • Смерть – це не кінець, але певна стадія в людській долі, і доля ця не застигає, як камінь, у момент смерті.
  • Доля померлих людей неминуче залежить від того, який вплив вони мали на тих, хто живе після них.
  • «Не зводь свою молитву до слів, зроби все своє життя молитвою до Бога» (Святий Ісаак Сирін).
  • Ми не можемо зробити нічого доброго або поганого інакше, як у союзі з тілом.
  • Подвижники вбивали тіло гріховне (Рим. 6: 6), щоб зі смертю отримати вічність, а не вбивали тіло заради того, щоб душа звільнилася з полону (остання причина була поширеною серед язичників, які вважали, що тіло – це щось брудне і обтяжливе для душі. Періодично ця теза виникає знову і знову аж до наших часів – прим. моя).
  • Приниження, яких ми зазнаємо ззовні, можна подолати молитвою; приниження, яким ми самі себе піддаємо, руйнують молитву.
  • Наша молитовне життя є в той же час боротьба проти всього, що не Христове.
  • Замість того, щоб молитися про виконання волі Божої, ми часто намагаємося переконати Бога влаштувати все так, як нам хочеться.
  • Заступництво святих: ми приносимо їм свої благі наміри, але надаємо їм право самим сформулювати наші бажання у відповідності з волею Божою, яка їм відома.
  • “Може, мовчання Бога – це всього лише трагічний аспект нашої власної глухоти?” (Франсуа-Рене де Шатобріан)
  • Коли Бог бачить, що у нас достатньо віри, щоб витримати Його мовчання або щоб прийняти муки – моральні або фізичні – для більшої повноти звершення Його Царства, Він може мовчати, і відповідь на молитву буде дано лише в кінці кінців, але зовсім інакше, ніж ми цього очікували.
  • На нашому рівні напіввіри легше підносити славослів’я або дякувати Богові, ніж довіряти Йому настільки, щоб просити Його про щось з вірою.

PS.

Завершення виписок – завтра.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *