Митрополит Антоній. Вчіться молитися (завершення)

Митрополит Сурожський Антоній. Вчіться молитисяОт і завершується наше знайомство (див. частина 1, частина 2, частина 3) з книжкою, яка показує роль і можливість молитви у нашому щоденному метушливому житті (Митрополит Антоний Сурожский. Учитесь молиться. – М.: Фонд “Духовное наследие митрополита Антония Сурожского”, 2012 – 96 с.). У сьогоднішніх виписках продовжимо почату минулого разу тему знаходження часу для молитви (та й взагалі вирішення проблеми дефіциту часу). Особливо мені сподобалася ідея «переливання» внутрішнього спокою у зовнішній збурений світ (чим суєтнішим є твоє життя, тим спокійнішим ти маєш залишатися всередині – лише таке врівноваження призведе до позитивних наслідків). Останній розділ книжки присвячено необхідності встановлення особистісних стосунків з Богом, важливості «називати Бога на ім’я». На жаль, я так і не отримав відповіді на запитання, яке вже досить давно намагаюся вирішити – чи можна у молитвах заміняти «ми» на «я», «нас» на «мене», тобто переходити від групових звертань до індивідуальних. Однак суть останнього розділу, як здається, саме про це. Так це чи ні – вирішувати вам. Прочитавши якщо не всю книжку (до чого я вкотре вас закликаю), то хоча б мої виписки:

  • Одна з речей, від яких ми повинні відучитися, – дивитися на годинник.
  • Якщо ви будете практикуватися спочатку в тому, щоб зупиняти час, який не рухається, а потім – час, який стрімко мчить; якщо будете зупинятися і говорити йому “ні”, то виявите, що в момент, коли ви подолали внутрішню напругу, внутрішню “балаканину”, неспокій і стривоженість, час потече абсолютно плавно.
  • У моменти чистої ліні ви залишаєте незробленим набагато більше, ніж у ті п’ять хвилин, які собі призначили.
  • Чи можете ви собі уявити, що протягом однієї хвилини минає лише одна хвилина?
  • Навчившись не метушитися, можна робити що завгодно в будь-якому темпі, з яким завгодно ступенем уваги і швидкості, й не відчувати при цьому, що час від тебе втікає або тебе забирає.
  • Слід уникати напруги цілеспрямованості.
  • Апостоли, замість того, щоб звернутися до Бога і сказати: “Ти – сам спокій, Ти – Господь; скажи слово – і все стане на місце”, безцеремонно розштовхують Ісуса Христа, будять і кажуть: “Невже Тобі байдуже, що ми гинемо?” (Матф. 8, 25). Іншими словами: “Якщо нічого зробити не можеш, то хоч не спи! Якщо нездатний ні на що краще, то хоч помучся і загинь разом з нами!”
  • Вливай у зовнішню бурю свій внутрішній спокій.
  • Справжня безмовність – щось гранично інтенсивне, вона має “густину”, щільністю. Абсолютно необхідно поєднувати цю інтенсивну чуйність з нерухомістю та відсутністю напруги; це і є споглядальна підготовка до споглядального безмовності. Це дуже важко втілювана рівновага між, з одного боку, пильністю, яка дозволяє нам відгукуватися на все, що б не трапилося, абсолютно відкритим розумом, вільним від усякої упередженості і очікування, а з іншого боку – нерухомим спокоєм, який дає змогу відгукнутися на все зустрічне, не проектуючи на нього відображення нашої власної присутності, що було б руйнівним.
  • Завжди можна знайти тишу, коли сам спокійний і тихий.
  • Ми часто думаємо, що якщо поквапимось, то швидше потрапимо в майбутнє – на зразок людини, що перебігає з останнього вагона в перший, сподіваючись швидше прибути на станцію.
  • Почни з мовчання словесного, з тиші емоцій, з безмовності думки і спокою тіла.
  • У мого батька на дверях була маленька записка: “Не клопочіться стукати. Я вдома, але не відкрию”. Це набагато ефективніше, тому що це люди відразу розуміють; а якщо ви скажете: “Будьте ласкаві почекати п’ять хвилин”, то їх люб’язність зазвичай вичерпується після закінчення двох хвилин!
  • У сучасному світі одна людина легко може бути замінена іншою, оскільки стосунки будуються функціонально, а не особистісно, і ця функція може бути заповнена кимсь іншим (тоді як дана особистість ніким не може бути замінена).
  • Молитви немає, поки стосунки людини з Богом насторожені, стримані, холодні, поки між нами і Богом є церемонність.
  • До прізвища людини треба ставитися з величезним інтересом, тому що воно містить все наше минуле в одному слові.
  • Іменем Бог набуває Собі людини.
  • Ім’я Апокаліпсису (на білому камені) – слово, тотожне нам, воно абсолютно збігається з нашою суттю, воно є ми (Одкр. 2, 17).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *