Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 21)

Ціцерон. Вибрані твориЯк і обіцяв минулого разу, сьогодні ми зазирнемо аж у самий кінець книжки вибраних творів Ціцерона (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.) – у коментарі та примітки. Можливо, серед вас і є глибокі знавці давньоримських реалій, але я до таких не належу, тому деякі нюанси тогочасного життя були для мене не дуже зрозумілими і потребували пояснення. А зважаючи на те, що саме у той час зароджувалося християнство, багато речей, про які ми ніби й знаємо, набувають нового змісту.

Узяти хоча б притчу про двох боржників, згадану у Евангеліє від Матфея (Мтф. 18: 24-34): один винен царю 10 000 талантів, а другий винен першому боржникові 100 динаріїв. Багато це чи мало і як узгодити між собою ці суми. Виявляється, 1 талант – це приблизно 26 кг, тож навіть якщо мова йшла не про золото, а про срібло, на сучасні гроші це приблизно 10000*26*9200 грн (ціна за 1 кг) = 2 392 000 000 грн, тобто майже 2,5 млрд. грн. А 100 динаріїв? Динарій – це середня сума, яку людина могла заробити за день. Зважаючи, що середньомісячна зарплата у нас приблизно 3 тис. грн, 100 динаріїв – це близько 10 тис. грн. От тепер набагато чіткіше розумієш суть притчі: йому пробачили 2,5 млрд., а він не пробачив 10 тисяч. І не дивує вчинок друзів, які доповіли цареві про негідну поведінку невдячного боржника.

Згадаймо також притчу про блудного сина, її початок, описаний в Евангелії від Луки (Лк. 15: 11-12): син просить у батька належну йому частку майна. Здавалося б, дорослий син, а звертається до батька з таким проханням. Виявляється, у Римі син (навіть дорослий) був у владі батька і формально не мав власності, але розпоряджався виділеною йому батьком часткою. Для виходу з-під батьківської влади була потрібна процедура «еманципації» (у сучасній мові “емансипації” – прим. моя) або надзвичайні обставини.

Або от уже сучасна проблема з переведенням годинників (ви ж пам’ятаєте, що 31 жовтня ми робитимемо це знову). Видається логічним, і природа за це, та й медики переконують, що влітку можна працювати довший час (на селі влітку робочий день триває мінімум 12 годин), а взимку час роботи слід скоротити. Як хитро з цієї ситуації вийшли римляни: у них день ділився (по сонцю) на 12 годин і на 12 годин — ніч. Але тривалість години була змінною – влітку нічні години були коротші денних. І все, проблему вирішено: ти спиш ті ж 8 годин, але реально спиш менше, тож більше часу залишається на роботу.

Багато й іншого повчального запровадили римляни. Наприклад, право проходу до могил рідних обумовлювалося у римлян при продажу землі, тож навіть якщо ти з певних причин мусив продати родинний маєток, тобі залишали стежечку, аби ти завжди безборонно між відвідати померлих родичів.

Ще мені сподобалося, хоча це й виглядає, як на сучасність, трохи жорстоко, як римляни чинили з батьковбивцями. Їх після покарання різками зашивали в шкіряний мішок з живими собакою, півнем, гадюкою і мавпою та топили. Навіть уявляти не хочу останні хвилини цієї людини…

Ще одна погана звичка, з якою римляни боролися досить ефективно – оббріхування. Таким людям таврували чоло літерою «К» («калумніатор» і означає «наклепник»).

Наостанок згадаємо ще про один закон: римські громадяни могли бути засуджені до тілесних покарань або смерті лише за вироком народного зібрання; порушення цього закону каралося як образа величності римського народу. У цьому зв’язку згадаймо випадок з апостолом Павлом, якого хотіли без суду бичувати ременями (Дії, 22: 24-29), але досить було йому сказати, що він римський громадянин – і покарання відразу ж було скасовано (ми згадували про цей звичай, коли говорили про обвинувачення Ціцероном сенатора і намісника Сицилії Верреса).

Якщо вже згадали про суди, слід сказати, що прокурорів у звичному для нас розуміння тоді не було: обвинувачем міг виступити будь-який повноправний громадянин, який навіть мав право викликати свідків для звинувачення. Ще одна цікавинка: раби допитувалися завжди з тортурами і лише зі згоди господаря (уявляєте, наскільки правдивими були їхні свідчення за тогочасного розвитку катувальної справи).

Так, знову перевищую ліміт публікації, тому далі лише виписки:

  • Початківців-ораторів примушували«ховати руку», щоб вони не звикали зловживати жестами.
  • Що душа відділяється від тіла (в момент смерті – прим. моя) вчили послідовники Платона; що вони гинуть разом — Арістоксен, Дікеарх, атомісти; що вона розвіюється — епікурейці; що вона продовжує жити довго — стоїки; що вона живе вічно — Сократ і Платон.
  • «Протиземлею» у піфагорійців називалася окреме світило, що обертається навколо Сонця по тій же орбіті, що й Земля.
  • У грецькій застільній грі «коттаб» на плескіт вина загадували чиєсь здоров’я і щастя (про застільні звичаї та вислови того часу я вже якось писав – прим. моя).
  • Гімнасії — приміщення для спортивних вправ, де юнаки займалися голі (саме слово «гімнасій» походить від кореня «голий»). У Римі оголеність вважалася аморальною (“Словник іншомовних слів” Мельничука у цій публікації виводить походження слова “гімназій” від слів “тренуюсь, роблю вправи”- прим. моя).
  • Потворність Сократа, обличчям схожого на Силена, була широко відома (не знаю, подивився кілька зображень з Вікіпедії – звичайне собі обличчя – прим. моя).
  • Сім мудреців — згідно Платона: Фалес, Піттак, Біант, Солон, Клеобул, Місон та Хилон (VI ст. до н. е.), державні мужі семи грецьких міст, уславлені мудрістю, вираженою ними в коротких висловах (серед найвідоміших – «Усьому свій час», «Пізнай самого себе», «Нічого понад міру»прим. моя).
  • Меотійські болота — Азовське море.
  • Знаходження співвідношення між об’ємом циліндра і вписаною в нього кулею Архімед вважав найголовнішим своїм математичним відкриттям (ми пам’ятаємо, що однією з своїх найбільших заслуг Ціцерон вважав відшукання могили Архімеда, яку він і пізнав по вибитому на стелі зображенні кулі в циліндрі – прим. моя).
  • Карнеад — зразок скептичного філософа, що однаково красномовно аргументував докази за і проти будь-якого питання; за це був високо поцінований Ціцероном.
  • Тифон — згідно міфу, чоловік богині Еос, що випросила для нього у Зевса безсмертя, але забула попросити вічну юність; замучений старістю, він перетворився у коника.
  • Чоловік до 17 років вважався у римлян підлітком, потім до 46 років – молодим, до 60 — літнім, а опісля – старим. Сенат і означало «збори старців».

PS.

На цьому ми прощаємося з Ціцероном і готуємося до здійснення подорожі у часі та просторі разом з Джеймсом Клавеллом та його азійською сагою.

One thought on “Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 21)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *