Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 13)

Ціцерон. Вибрані твориСьогодні – велике православне свято і, за традицією, мав би запропонувати вашій увазі публікацію на християнську тематику. Однак маю заборгованість, яка гнітить мене уже декілька тижнів, тож краще скористаюся нагодою і продовжу знайомити вас із виписками з «Тускуланських бесід» Ціцерона. Зокрема, минулого разу ми почали читали виписки з його діалогу «Про пристрасті» (Марк Туллий Цицерон. Избранные сочинения. – М.: Художественная литература, 1975. – 456 с.). У сьогоднішній публікації – завершення виписок з цього діалогу:

  • Людина, що поміркованістю і постійністю досягла спокою і внутрішнього миру, яку не сточить горе, не зломить страх, не спалить ненаситне бажання, не розніжить порожня радість, — це і є той мудрець, якого ми шукали, це і є той блаженний чоловік, для кого немає нічого настільки нестерпного, щоб падати духом, і нічого настільки радісного, щоб підноситися духом.
  • Шукати міри у пороці — все одно, що кинутися з Левкадської скелі і сподіватися втриматися на середині падіння.
  • Найперші вчителі ніколи не досягли б своїх успіхів, якщо б не жадання знань.
  • Мужність буває і без люті, а гнів, навпаки, є риса легковажності.
  • Немає мужності без розуму.
  • Зневажати людські дрібниці, нехтувати смертю, терпляче зносити біль і працю — все це в поєднанні зі здоровим судженням і глуздом виявляє мужність сильну та стійку.
  • Гнів схожий на безумство більше всього на світі.
  • Нехай користується порухами душі той, кому не під силу користуватися розумом (це не рекомендація Ціцерона, швидше, поблажливість до таких людей – прим. моя).
  • Чим жаліти, чи не краще допомогти, якщо ти в змозі?
  • Не самі ми повинні брати собі частину чужого горя, але інших у міру сил від нього рятувати (тобто не нам повинно ставати гірше від чужого горя, а іншій людині – легше від нашої участі – прим. моя).
  • Як співчувати людині, якщо вона, побажавши чого-небудь, сумує, замість того, щоб домагатися бажаного?
  • Мріяти одному мати все — це вже вершина безумства (здається, сучасний світ активно нас до цього підштовхує – прим. моя).
  • Про те, що таке справжня мудрість, можна казати багато і докладно, але ми скажемо коротко: це знання наук божих і людських і розуміння, в чому причина всіх речей. При цьому все божественне має слугувати зразком, а все нижче, людське, — бути спрямовуване чеснотою.
  • Підтримку для тіл можна знайти на стороні, а порятунок для душі — в ній самій.
  • Горе пом’якшується, якщо скорботним вказати на безсилля і зніженість їхньої душі і, навпаки, похвалити твердість і стійкість тих, хто зносить людську долю, не падаючи духом.
  • Душевні порухи, що відхиляються від прямого шляху розуму, порочні.
  • Твердим, спокійним, серйозним, що підноситься над усім людським, — ось яким ми бачимо чоловіка сильного і високого духом.
  • Немає в світі стану настільки жахливого, / Немає покарання божого, якого / Не здолала б людина терпінням («Орест» Евріпіда).
  • У міркуваннях про всі пристрасті бачиться мені одна важлива обставина: всі вони — у нашій владі, все самохіть прийняті, всі довільні (а так легко звинувачувати у цьому обставини, погану спадковість чи несприятливе оточення – прим. моя).
  • Однаково недобре як розливатися душею в радості, так і стискатися нею в скорботі.
  • Остерігатися пристойно, а боятися непристойно і радіти пристойно, а надмір радіти — непристойно.
  • Не потурай ми порокам, не було б у нас і комедій.
  • Бути роздягненими на людях, — ось джерело порочності (Енній).
  • Любов з усіх пристрастей заздалегідь найсильніша.
  • Киплячий гнів — це жар душі, некерований розумом.
  • Чи хтось допускає, ніби те, що огидне розуму, може бути згідне з природою?
  • Душевні хвороби, як жадібність або марнославство, виникають з перебільшеного уявлення про речі, яких бажаємо.
  • Всяка душевна пристрасть полягає в помилковій думці.
  • Як упевненість — супутниця знання, так і пристрасть — супутник омани.
  • Як людина, з вигляду – відмінного здоров’я, може від природи мати схильність до тієї чи іншої хвороби, так і душа — до тієї чи іншої вади.
  • Ніщо не чиниться всупереч розуму.
  • До філософії звернемося за засобами і способами, які допоможуть від нашого бажання жити добре й блаженно перейти і насправді до життя хорошого і блаженного.

PS.

Наступного разу почнемо розгляд виписок з останнього діалогу Ціцеронових «Тускуланських бесід» – «Про самодостатню доброчесність».

2 thoughts on “Марк Туллій Ціцерон. Вибрані твори (ч. 13)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *