Кард О. Гра Ендера

Кард О. Гра Ендера(за книжкою: Орсон Скотт Кард. Гра Ендера / Пер. з англ. В. Верховського й Т. Педан. – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2013. — 272 с).

Сьогоднішня книжка продовжує дитячу тематику, розпочату минулого разу «Нескінченною історією» Міхаеля Енде. Хоча й цей твір назвати дитячим можна з великою пересторогою: чого лише варта одна з постійно повторюваних тез «Дорослі все брешуть, вихователі нас обманюють». Тим більше не назву цю книжку «одним із найбільш яскравих і вражаючих творів світової фантастики», як це написано в передмові.

Швидше – це книга про загублене дитинство. Про майбутнє, у якому дітей з шести років привчають вбивати (хоч і у вигляді гри, та все ж). І про дітей, які починають розуміти, що їх використовують (див. наведену вище тезу). Які стають дорослими занадто рано, і це не йде їм на користь – у книжці один з головних героїв формулює це так: «Діти не служать в армії, не призначаються командирами, а тим більше — не керують чотирма десятками інших дітей. Неможливо пережити усе це і злегка не збожеволіти».

Мені набагато цікавішою виявилася тема на самого Ендера, а його брата і сестри, які у свої 12 років змогли використати анонімність Інтернету, аби стати всесвітньо відомими експертами з міжнародних відносин. Цей варіант майбутнього мені здається набагато реальнішим. Що ж стосується головного запитання «Чи варто читати цю книжку?», відповім так – я б вдруге не читав. Та вирішувати вам, я ж (дотримуючись завіту Плінія Старшого) спробував навизбирувати хоча б дещицю виписок:

  • Призовники придатні на гарматне м’ясо, але офіцерами стають лише добровільно.
  • Усе, що ми робимо, має значення.
  • Хорошому командиру погрози ні до чого.
  • Солдати інколи приймають рішення, мудріші за накази своїх командирів (і тут постає одвічна проблема військової дисципліни «підкоритися наказу чи зробити правильно», про яку ми вже трохи розмірковували в публікації про Клавеллівського «Тай-Пена»прим. моя)
  • Чесність прекрасна річ. Проте не на випадок війни (практично всі стратагеми засновані на цьому принципі – прим. моя).
  • Відколи Міжнародний флот було створено, військовим керівником завше призначали єврея. Існувала легенда, що єврейські генерали ніколи не програють війни.
  • Командири можуть мати над тобою влади стільки, скільки ти їм сам дозволяєш.
  • Що більше ти підкоряєшся, то більше тобою керують.
  • Прислухатися не до того, що казали люди, а що вони мали на увазі.
  • Він помер, бо ми його забули (кажуть «людина живе доти, доки живе хоч хтось, хто її пам’ятає» – прим. моя).
  • Ізоляція — оптимальне середовище для творчості.
  • Стратегії та військові з’єднання — це добре, однак вони нічого не варті, якщо солдат у битві не володіє собою.
  • Я розповім тобі, як отримати взвод. Доведи, що знаєш, як бути солдатом. Доведи, що знаєш, як використовувати інших солдатів. А тоді доведи, що хтось хоче йти за тобою в бою.
  • Досконалість — єдиний авторитет.
  • Коли довго носиш маску, вона рано чи пізно приростає до обличчя (і у цьому не лише негатив: беззаперечне твердження, що можна стати кращим, просто довго вдаючи з себе такогоприм. моя).
  • Влада завжди в руках тих, хто її прагне (як це не дивно звучатиме, але це правда: більшість з нас просто не має такого сильного бажання щось отримати, яке б змусило нас зрушити з мертвої точки бездіяльності чи циклічної безцільності – прим. моя).
  • Немає кращого вчителя, ніж ворог (і хоча б це може стати причиною виконання заповіді «любіть ворогів ваших» (Мф. 5:44) – прим. моя).
  • Хто пізно лягає й пізно встає – дуріє, і сліпне, і мало жиє.
  • Завжди знаходяться ті, хто вважає, що десь можна зробити краще життя, ніж тут.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *