Іван Гнатюк

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

Іван Федорович Гнатюк,
що народився двадцять першого липня 1929-го року, писав:
Ностальгiя
*****

О хмарко грайлива
Яка ти щаслива
Що, маючи волю,
У далеч пливеш,-
Ти линеш, як мева,
Срiблисто-рожева,
Не чуєш нi болю,
Нi туги – без меж.

Колись неодмiнно
Мою Україну –
Мою найсвятiшу! –
Ти стрiнеш в путi;
Побачиш, як мати
Стоїть коло хати
I слухає тишу
В нiмiй самотi.

А я у неволi –
Колимськiй юдолi –
Караюся, наче
У пеклi на днi,-
Я мов на розп’яттi
Пригадую матiр
I чую, як плаче
Вона по менi.

Я з розпачу млiю
I трачу надiю,
Що стрiнуся з нею
У рiднiм краю,
Та ревно молюся,
Щоб рiдна матуся
Не чула й душею
Про долю мою.

О хмарко весела,
Як будеш у села
Нести над землею
Жагу грозову –
Скажи Українi,
Що я на чужинi
Лиш матiр’ю й Нею
Живу.

Сповiдь
*****

Як не жилось менi – не заздрив я нiкому,
Я тiльки ним живу i житиму незмiнно,-
Воно менi – як хрест, але я весь у ньому –
В твоєму iменi святому, Україно.

Слово
*****

Уста отверзлися – i слово,
Лихим безбатченкам на зло,
Глаголом iстини раптово,
Як зерно в ґрунті, ожило.

I хоч те слово ще не всюди
Пробилось ростом крiзь броню,
Хоч злi манкурти й словоблуди
Його бояться, як вогню;

I хоч ще й нинi лжепророки
Його зрiкаються в життi,
Та крига скресла, i потоки
Життя – змiтають їх з путi.

Були валуєви на нього,
I циркуляри їх були,
Але вони його, живого,
Звести в могилу не змогли.

Були й помазаники Божi,
I слуги чортовi у них…
Те слово стало на сторожi
Рабiв – не кривдникiв своїх.

I хоч ще й нинi їх зневага
Його пригнiчуе – проте
Воно й з глухого саркофага
Крiзь людськi душi проросте.

Джерело
*****

Ти даремно скаржишся, їй-богу,
Не мiлiє мовне джерело,
А якщо намулом затекло,
То себе винуй, а не епоху.

Закоти рукава – ти ж поет,
Прочищай, бо хто ж його прочистить?
Я до нього, рiдного, врочисто
Припадав i в темрявi замет.

Припадав i серцем, i устами,
По словечку пив його снагу,-
Може, й через те я у снiгу
Не замерз, хоч мучився роками.

Чом же ти так боязко над ним
Бiдкаєшся, молячи пощади? –
Таж його самим нам прочищати
Й пити з нього воду – нам самим.

Джерело не вiзьметься багвою,
Мов ковбаня в пiтьмi лiсовiй,-
Стань над ним навколiшки – i пий,
Причащайся мовою живою.

Вичищай намул iз джерела,
Не лякайся втоми, нi простуди –
I воно мiлiшати не буде,
Хоч яка б епоха не прийшла.

“Кобзар”
*****

<Коли окраєць житняка
Мені, було, давала мати,
Я мусив спершу показати,
Чи не брудна моя рука.

Як жебраки, ішли не раз
Голодні, чорні переднівки, –
І хліб святим ставав, бо тільки
Він боронив од смерті нас.

А коло хліба на столі,
На самотканій скатертині
Лежала книга, як святиня, –
Людські надії і жалі.

То був “Кобзар”. Його не міг
Ніхто, не вмивши рук, узяти,
Бо він – святий, казала мати,
Він смерть народу переміг!

Його, мов хліб у чорний час,
Просили в позички сусіди,
Зціляючи серця завсіди
Тим словом, що прорік Тарас!

Із циклу “Правда-мста”
(З вогню Тарасового слова)
*****
Любіть її… Во время люте…

Любіть її – не вірте суєсловам,
У лютий час запроданства – любіть,
Не завдавайте болю їй ні словом,
Ні помислом, що ранить мимохіть.

На зло усім: і лживим патріотам,
І ворогам – любіть її, святу,
Любіть, як матір, кинуту під плотом,
Чи віддану на поглум сироту.

Сам Бог велів любити Україну –
Нещасний край манкуртів і заброд, –
Любіть її не ідолопоклінно,
А як життя, як долю, як народ!

Хай оскверняють ниці фарисеї
Її ім’я і пам’ять лихоліть, –
Любіть до смерті й, гинучи за неї,
Своєю кров’ю – волю освятіть!

 

Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень
Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень

 

One thought on “Іван Гнатюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *