Діккенс Чарлз. Великі сподівання

Діккенс Ч. Великі сподівання(за книжкою: Чарлз Діккенс. Великі сподівання / Пер. з англ. Р. І. Доценка. – К.: Веселка, 1986. – 477 с.)

Хоча «Матильда» Роальда Дала, про яку я писав минулого разу, і принесла більше розчарувань, ніж задоволення, але ж, як казав Пліній Старший «Nullus est liber tam malus, ut non aliqua partie prosit». І найперша «Матильдина» користь – нагадала мені про давнє бажання почитати Діккенса. Його «Великі сподівання» були ще в батьковій книжковій колекції, та все якось не було нагоди. А після нагадування – вирішив прочитати. І не жалкую. І розумію людей, які з ночі приходили до поштового відділення в очікуванні чергової частини цього роману (як сучасники – за «Гаррі Поттером» чи новим iPhon’ом). Справді великий роман (і я маю на увазі не обсяг): тут і цікава життєва історія, і детективний сюжет, і перше юнацьке кохання. Все це написано легко і так само легко читається. Для прикладу кілька традиційних цитат:

  • Як мало дорослі знають про страхи, що криються у глибині дитячої душі.
  • Місіс Джо була дуже охайна господиня, але мала рідкісний хист робити охайність ще обтяжливішою й неприємнішою, ніж сам бруд.
  • Дай мені добру книжку або добру газету й посади біля вогню – то нічого кращого мені й не треба.
  • У своєму маленькому світі діти нічим так боляче не переймаються, нічого так боляче не відчувають, як кривду.
  • Якщо побоювання бути незрозумілим і справді такою значною мірою притаманне дітям, як це було зі мною в дитинстві – то саме в цьому криється причина дитячої замкненості.
  • Перше треба побути звичайним вченим, а вже тоді станеш незвичайним.
  • Коли ти не можеш чесним шляхом вибитися в незвичайні люди, то кривим шляхом і геть не виб’єшся.
  • Нема прикріше, як соромитись рідної домівки.
  • Годі й сказати, наскільки далеко поширюється у світі вплив чесного трударя, щирого серцем і відданого своєму обов’язкові
  • Вона найвродливіша на світі, і я просто зачарований нею і заради ж неї й хочу стати джентльменом (ця причина для змін у чоловіків відома здавна, найкраще її наслідки описав Гюго у своїх «Трудівниках моря» – прим. Валерія М.).
  • Нам не слід соромитися своїх сліз, бо вони ж наче дощем змивають задушливу пилюгу, що висушує наші струджені серця.
  • Ми, британці, дійшли рішучого переконання, що піддавати сумніву нашу найкращість в усьому – рівнозначне національній зраді.
  • Обличчя він мав не аж так і гарне, але надзвичайно привітне й веселе, що краще за всяку вроду.
  • Як хто не має шляхетності в душі, то й манер джентльменських у нього ніколи не може бути.
  • Так воно завжди в житті: найбоягузливіше й найнегідніше чинимо ми тоді, коли зважаємо на тих, хто нічого іншого не вартий, крім зневаги.
  • Життя така штука, що за розлукою розлука.
  • Нема облуди над самооблуду
  • Ніколи не треба вкладати гроші в приятеля. Хіба коли хочеш приятеля позбутись. Але й тоді ще слід зважити, скільки саме майна на це не шкода.
  • Коли наді мною зависла чорна хмара, ти став для мене добріший, ніж тоді, як світило сонце. Оце найдорожче.
  • Страждання – це найпереконливіший за всіх учитель.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *