Бєляєв О.Р. Небесний гість

(за книжкою: Бєляєв О.Р. Небесний гістьБєляєв О.Р. Небесний гість. – К.: Молодь, 1963. – 254 с.)

Розчарований спробою почитати сучасну фантастику (про це – у минулій публікації), вирішив повернутися до класики. Обрав одного з найвідоміших вітчизняних фантастів минулого століття – Олександра Бєляєва. Крім відомих загалу популярних творів «Голова професора Доуеля», «Людина-амфібія» чи «Зірка КЕЦ», у Бєляєва є велика кількість невеликих за обсягом, але не за глибиною фантастичної уяви оповідань. Сьогоднішня збірка об’єднує саме такі розповіді.

Небесний гість

Ідея твору. Використовуючи притягальну силу подвійної зорі, що пролітала поблизу Землі, герої вирушили у мандрівку на іншу планету, використавши як літальний пристрій… батискаф. Їм навіть вдалося повернутися назад на Землю.

Ні життя ні смерть.

Ідея твору. Капіталісти вирішили «творчо» використати ідею анабіозу: заморожувати безробітних на час кризи, злочинців і навіть хворих, які сподіваються, що в майбутньому відкриють ліки від їхніх хвороб. Та стався збій – і декількох людей розморозили аж через 73 роки. Тож вони змогли побачити майбутнє – рік 1998: повітряне сполучення стало основним способом пересування; в містах стало тихше і чистіше; перестали диміти труби фабрик і заводів; екіпажі було замінено рухомими дорогами; весь вільний час робітники проводили на повітрі, літаючи в своїх легких авієтках (от так ми мали жити вже 20 років тому – прим. Валерія М.).

Замок відьом

Ідея твору. Професор Оскар Губерман на вимогу фашистського уряду (відчуйте всю фантастичність цього поєднання прізвища науковця і його «роботодавців» – прим. Валерія М.), намагається створити зброю на основі кулястих блискавок.

Білий дикун

Ідея твору. В Гімалайських горах знаходять людину, що належала до вимерлого багато тисячоліть тому племені пращурів європейських народів. Спроби «окультурення» виявляються марними – тож головний герой опиняється в камері для буйних божевільних, де і гине (мені сюжетна лінія нагадала радянський фільм 1961 року «Людина нізвідки» із Сергієм Юрським у головній ролі – прим. Валерія М.)

Зник острів

Ідея твору. Аби полегшити авіаційне сполучення між Європою та Америкою, в Атлантичному океані створюють плавучий аеродром — штучний острів з льоду. Але він загрожує монополії дирижаблів у вантажних перевезеннях. Тож капіталісти приймають рішення знищити (розтопити) острів.

Сліпий політ

Ідея твору. Радянськими вченими створено перший у світі стратоплан. За добу він міг облетіти навколо земної кулі. І він це зробив. Але без пригод не обійшлося.

Рогатий мамонт

Знову рік 1988-й. Від Свердловська до острова Врангеля подорож на електроплані триває не більше 5 годин – почала діяти перша повітряна лінія електропланів, мотори яких живилися електроенергією, що передавалася по повітрю без проводів. Рушійною силою була важка матерія.

«Сезам, відчинись!»

Ідея твору. Одному багатієві пропонують провести електромеханізацію будинку: керовані голосом механічна мітла, електричні вентилятори, двері, які самі відчинялися (до речі, Бєляєв описує реальні розробки фірми «Вестінгауз», вказуючи навіть назву компанії – прим. Валерія М.). Ба більше – можна замовити навіть механічних слуг. Насправді ж це ніякі не роботи, а футляри для злочинців.

Анатомічний жених

Ідея твору. Юнак бажає одружитися, але для цього потрібне достатнє матеріальне забезпечення. Тож він погоджується стати учасником наукового експерименту з потенціювання — зміцнення організму радіометалами. Сили юнака зростають кількаразова, він не має потреби в сні, але є й побічний результат – його тіло почало фосфоресціювати і стало прозорим. Майбутній дружині це не сподобалося.

PS. Чи то я стаю все вимогливішим до якості читаного, але і в цій збірці натрапив лише на одну виписку, варту цитування: «Коли ж втішатися сімейним щастям, якщо працювати цілу добу?». Та не лише цим засмутила книжка. Беззаперечно, як фантастика – вона чудова. Але мова… Готуючи сьогоднішню публікацію, вичитав у Вікіпедії, що однією з проблем Бєляєва під час проживання у Києві було незнання української мови. Тож він був змушений надсилати свої твори у Москву, а вже потім у перекладі українською вони знову поверталися до місця свого створення. Як і у випадку з «Трансгалактичним розвідником» Єжи Брошкевича, визначальна роль у формуванні мовної культури читача покладається на перекладача. Але це не «Веселка», це видавництво ЦК ЛКСМУ. Тож і маємо такі спроби «приспоріднення» української мови до російської, як «рискована справа» (укр. ризикована), «жироскопічний пристрій» (укр. гіроскопічний), «сигаретка» (укр. цигарка), утюг (укр. праска), «м’язи ушей» (укр. вух), «дозировки» (укр. дозування), «салфетками» (укр. серветками), проводи (укр. дроти). До честі перекладача маю відмітили лише відмінювання слова «пальто» (бачимо правильно написане «в пальті»), але це, напевне, недогляд комсомольського цензора.

Загалом книжка сподобалася – шкода лише, що прогнози автора стосовно 1998 року не справдилися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *